лист

Доброго вечора!

Я багато разів думала написати Вам листа, і все якось відкладала, але врешті-решт пані Даниленко з одного з останніх випусків мене надихнула!

З того, що мені хотілось написати раніше. Про обговорення книжки Снайдера і про те, що вимерлі і спорожнілі під час Голодомору села заселялись росіянами. Мені здається, що останній момент трохи спірний... Поясню чому.

Мій покійний дідусь народився в селі Білокуракинського району, це північна Луганщина. Край дуже сильно постраждав під час Голодомору. На останні роковини пам*яті жертв тих жахливих подій я подивилась відео від Радіо Свобода про повстання селян біля Павлограда. І тоді я вперше задумалась - а як же так сталось, що дідусь там виріс, але родом був не звідти. Адже його батько з Кубані, а мати - з Вороніжчини. Припускаю, що родини моїх прадідуся і прабабусі були переселені саме після 1932-33 рр. Виглядає логічно - регіони близькі територіально. На старих фото прадідусь та прабабуся - наче типові українці звідкілясь з Полтавщини чи Чернігівщини. Мама пригадувала, що родина, хоч і зі Сходу, була україномовною. Русифікувались вже діти - роз'їхались по великим містам, дехто переїхав до Росії.

Було б дуже цікаво почитати документи з статистикою, кого переселяли на знелюднені терени. Я впевнена, що мої рідні не одні такі "росіяни". Здається, подібні детальні свідчення про етнічний склад населення мають зберігатись в архіві СБУ, але не факт, що з них зняли гриф "таємно", бо це дуже довга процедура, а таких документів було чимало. В телеграмі є чудовий канал KGB files; думаю, його адмін більше розбирається в таких нюансах.

Говорячи багато про наші травми та трагедії І половини ХХ ст., ми надаємо замало значення періоду, коли величезна кількість українців стала соромитись свого походження, - це 60-80-і, коли чимало молоді, переїхавши до міста, ставали "городськими". Існує навіть радянська статистика, офіційна, де вказано, що принаймні половина таких переселенців ставали російськомовними, хоча в принципі (мабуть) вдома говорили українською, як і їдучи до батьків в село. Ці роки справили величезний вплив на формування нашої ідентичності і на те, якими ми є сьогодні. Про це дуже класно писав Стус, наприклад, в листі Шелесту - як люди просто так, без опору відмовлялись від частинки себе, не відчуваючи ніякого болю. А йому було боляче...

Взагалі я ще тиждень тому намагалася зібратися з думками і написала чималий лонгрідик (чи то пак багатолітерник) зі своїми думками про науку, оскільки займаюсь нею і працюю в суміжній галузі. І майже щодня щось дописувала або виправляла. Вийшло так, що там чимало коментарів від мене як гуманітарія, і в тому числі про українську як мову науки, ну і може якось забагато каменів полетіло в бік колег-негуманітаріїв та англійської мови. Відразу зазначу, що я з повагою ставлюсь до науковців з будь-якої галузі, і вважаю, що знати іноземні мови важливо і потрібно.

На жаль, соцмережі - штука токсична, і деякі люди вивалюють на голови ні в чому не винних співрозмовників всі свої комплекси і дурниці, і нема на те ради. Але це ще трохи спотворює уявлення про окремі професійні групи науковців :((( Так само як і деякі викладачі, що говорять радянською англійською і хамлять студентам (!), тільки шкодять їм, не розуміючи цього. Та й самим собі теж. Думаю, було б цікаво позбирати різні історії про освіту в Україні.

Знаю, що ставлення умовного хіміка до сучасного стану науки, як і бачення негативних явищ в ній, буде іншим. Але спробувала висловитись, хоча вийшло дуже багато тексту і трохи сумбурно https://telegra.ph/Pro-nauku-07-31 Якщо варто розкрити щось глибше, я спробую це прокоментувати або порадити когось більш досвідченого, бо там, зрештою, якось забагато всього і на різні теми.