Лист

Для мене почуття до тебе - наче постійна залежність залишатись живою, не падати в ту прірву, де хтось винен комусь. Бути живою і гладити твоє сталеве чоло, натискати на долоні твоїх рук і бачити як на твоєму лиці нічого не змінюється, бо ти незворушний. А ще гладити твою спину, - ось що робить мене живою. Я бачу твої руки, які випинаються навколо мого тіла на тлі шпалерів з темними акаціями, які ти чомусь так не любив. А ще я дуже злюся через те, що не можу зібрати цей шматок у голові, де ти і я знову крокуємо парком, навколо багато дерев і ми намагаємося розмовляти. Коли ти знову подивишся на мене, то я вже буду знати, що закохана у тебе по вуха, але ще не знатиму що доведеться пройти, щоб знову бачити твої очі і цілувати твої уста.

А зранку знову падатиме дощ, хоча вже й почалася справжня весна. Хоч я точно знаю, що дощ - це мої не відправлені до тебе листи за всі ті роки, які я тебе не бачила. Там стільки правди в тих листах. Як же я на тебе злилася. Я боялася думати про тебе, бо одразу наповнювалася гнівом і могла розтрощити всі живі площі у місті. Шукати твоє лице серед пішоходів і чути твій голос у натовпі, а потім засинати з думкою про те, що це все ілюзія і вигадка моєї дитячої фантазії. Я не могла їсти і спати, коли бачила тебе на вулиці. Я не могла спокійно дихати, знаючи, що ти десь поряд і в будь-який момент буде небезпека знову побачити твої очі і втонути. Я боялася цього найбільше. Але водночас я не могла жити без тебе. Коли траплялася якась пригода і мені ставало страшно, то я завжди мріяла, що я зараз прийду додому, ляжу у ліжку і ти будеш обіймати мене, граючись моїм волоссям. Я би могла описати все те, чим би ми займались поруч, але мені не вистачить на це сил і часу. Потім знову настала зима. Я далі йшла вправно без тебе: почала переконувати всіх навколо, що можу ніколи не виходити заміж і буду при цьому найщасливішою жінкою на землі. (Не знаю, я поки ще працюю над тією теорією). Ти став невід‘ємною частиною мене, як моя маленька сестричка чи мій старий дідусь. А ще мій дядько. У вас з ним дуже багато спільного, що подобається мені найбільше. Ти став найдорожчою мені людиною, я писала про тебе вірші і прозу, хоч невдалу, але все-таки. А ще любила гуляти тими місцями, якими гуляли ми з тобою. Було дуже приємно. 

Що з цього всього було правдою і що би я хотіла залишити на проміннях пам‘яті, то це довгі дні, які минули один за одним і цьому ніколи не було кінця. Вони наче виконували свою єдину функцію - бути і йшли далі. А люди так не можуть. Риби мудріші за нас - у них немає любові. Вони просто множаться, нічим не жертвують і нічого не відчувають. Риби - просто риби і немає там ніякої романтики.