Ксюша Павлова

Ти хто і з якого району?

Я Ксюша Павлова. Взагалі-то, я з Хмельничини, виросла в Якутії, а живу в Київі на Позняках.

Колись багато всього різного танцювала, але зараз просуваюсь лише в свінговій танцювальній і музикальній культурі - лінді-хоп, блюз, джаз, чарльстон. У вільний від танців час вчусь грати цю саму музику, під яку ми танцюємо, готую лекції для учнів. Я в цьому плані не дуже відхиляюсь від свого головного вектору розвитку.

Як довго це з тобою?

До свінгових (чи, радше, спочатку - навколосвінгових) танців долучилась в перший день існування КСДК, чи навіть того, що потім послужило його виникненню (офіційна дата народження КСДК - 1 березня 2001. Прим ред). Навчалась в Тараса з Ларисою. З Тарасом познайомилась, займаючись тепом у Володимира Шпудейка. Там ми з ним також були першопрохідцями і займались в самій першій групі школи теп-денсу. Такий був тоді час, коли нові танцювальні напрямки тільки-тільки з’являлись в Україні.

Нащо воно тобі треба?

Танці мене дуже змінили, як особистість. Крім фізичного і емоційного задоволення, вони мене навчили саморефлексії та спостереженню за тим, як ми всі відображаємось в танці, як особистості, а відтак забезпечили виховання в мені певних, нових для мене, рис характеру, - тих самих, які необхідні для того, щоб бути хорошим викладачем, справжньою партнеркою (в широкому сенсі цього слова), кращою людиною. Цей процес нескінченний, все ще триває, і досі мене зачаровує новими відкриттями. Ну і також це, певним чином, було подоланням своїх обмежень і навіть страхів, тому що в дитинстві мене не вабили ніякі фізичні активності і я завжди в них програвала одноліткам.

Коли ти почала викладати і як так вийшло?

Якщо мова йде саме про танці, то по-справжньому я почала викладати вже саме з Віталіком, в самому кінці 2007 року. До того трохи допомагала Тарасу, але все ж таки була швидше асистенткою, ніж викладачем. Та й потім - після нашого початку з Віталіком - ще довго працювала (звісно з ним же) над методикою викладання і розумінням процесу викладання, як такого. Думаю, що на цьому шляху я також ще не дісталась до свого піку. :-)

Я знаю, що минулого року ти нарешті кинула офісну роботу. Що стало останньою краплею? Не шкодуєш?

Технічно це трапилось ще в 2018, перед самим Новим Роком. 

Думаю, я дійшла до такої межі, коли вже аж занадто очевидно перестала відповідати критеріям типового офісного робітника. В мені вже задовго до цього накопичувалось відчуття дисонансу між тим, що я роблю (нехай за стабільну і непогану, по українським міркам, зарплатню і відрядження за кордон), і тим, якою людиною я себе бачу, ким хочу бути, як далі розвиватись. А коли є така вагома внутрішня причина, за приводами і краплями діло не стане.

Чи шкодую?

І навіть не зважаючи на фінансові труднощі, з якими неуникно зіткнулись всі творчі професії через пандемію, шкодую тільки, що не прийняла це рішення набагато раніше. 

Як тобі онлайн заняття? Досі ведеш? Багато? Як взагалі пройшов карантин без роботи?

Спочатку я вперто опиралась ідеї онлайн танців. Перебирала всілякі складнощі, мовляв, мовляв це не популярно серед прихильників парного танцю. Щодо складнощів, я не сильно помилилась, але я напевно недооцінювала свій досвід. Так, звісно, онлайн заняття вимагають більше енергії, більше уваги, змушують покладатись тільки на себе (хоча, технічно, їх можна вести і вдвох, звісно). Дійсно, людей, які б обирали онлайн, не так багато, як тих, хто ходить на живі тренування. Тут і суто технічні складнощі і більш суворі вимоги до самодисципліни. Але приємним сюрпризом для мене стало, що дехто, дійсно захопився онлайн тренуваннями, оцінив можливість займатись в менших групах, в себе вдома, в більш повільному темпі. І для декого зараз оптимальним стало поєднання онлайн і живих тренувань. Це дуже надихає.

Я не відчувала себе на карантині без роботи. Без заробітку (якийсь час) - так, але не без роботи. Я проводила марафон для учнів, який, насправді, став справжнім марафоном для мене самої, адже мені потрібно було готувати завдання різних рівнів складності, а потім ще й перевіряти їх виконання, коментувати, підраховувати бали, визначати призерів. Це вимагало багато часу - і танцювального, і організаційного. Потім найбільш активні учасники марафону і стали ядром для моїх онлайн тренувань. Тому не скажу, що вдалось розслабитись (та я й не вмію), але я рада, що так сталось. Це був дуже плідний і цікавий час для мене.

Що робити коли здається, що застряг на місці, немає ніякого прогресу.

Такі моменти рано чи пізно трапляються з усіма, хто прагне розвитку і працює над ним. Їх треба сприймати як обов'язковий елемент цього процесу і використовувати своє невдоволення для пошуку шляхів для розвитку, нових аспектів танцю чи музики, над якими не замислювався раніше. Потім можна буде повернутись до того, в чому застряг, але головне — не опускати руки, а йти далі. Застряг у парному танцюванні — позаймайся соло-джазом. Не надихає танець — послухай музику, занурся в історію, пошукай натхнення в відео крутих сучасних танцівників, пошукай собі нову стилістику (на щастя, зараз для цього не обов’язково кудись їхати чи вишукувати відео по знайомим). Заболіли коліна і не можеш тренуватись — поміркуй над тим, чому танцювали раніше саме в такому одязі і як сукня може допомогти відчути себе в русі по-іншому, чи почитай біографії музикантів і танцюристів — переконаєшся, що жоден з них не уник моментів розчарування чи незадоволення собою.

Як тобі стан свінгової тусовки зараз? Раньше було краще чи навпаки? І якісно і кількісно.

Мені приємно усвідомлювати, що київська свінгова тусовка цілком відображає стилістичні і технічні тенденції сучасного лінді-хопу в його найкращих проявах. В цьому плані, я думаю, загальна якість танцю зростає. За моїм спостереженням, люди зараз навчаються швидше. Звісно, через об’єктивні причини, серед яких і більша кількість всіляких активностей і можливостей для росту, ніж були в нас на початку. 

Щодо кількості, вона в Києві не дуже зростає. Ось це, мабуть, та річ, яка мене трохи засмучує, але я втішаюсь думкою про те, що ми надолужуємо якістю.

Тепер найцікавіша частина. Ксюша і Віталік відповідали на ці питання за себе і один за одного. Це відповіді Віталіка про Ксюшу і Ксюші про себе. Сподіваюсь, я не остаточно вас заплутала

Найголовніше в лінді хопі для Ксюши це:

Віталік: задоволення або ритм

Ксюша: відображення музики, під яку ми танцюємо. Це ж є найголовніше в будь-якому танці, навіть, якщо музикою служить тиша.

Яку фразу Ксюша повторює кожному занятті?

В: Ще 5 хвилиночок.

К: Найперше завжди - РИТМ!

Якби Ксюші довелось до кінця життя танцювати під одного виконавця/бенд/композитора, хто б це був?

В: Лайонел Гемптон

К: Мабуть, Count Basie. Хоча. Звісно, я люблю багатьох різних виконавців.

Танцівники для натхнення?

В: Alice Mei, Laura Glaess, Jo Hoffberg

К: Захоплююсь довершеністю рухів Сари Брек, королівською харизмою Джо Хофберг, легкістю Еліс Мей, енергією Фріди, витонченістю Ксенії Пархатської, майстерністю Татьяни Удрі. Не можу сказати, що для мене хтось з них явно переважає.

Чого боїться Ксюша?

В: Ксюша безстрашна

К: Деяких трюків, невдалих приземлень

Шо бісить Ксюшу?

В: інколи я, але частіше непослідовність.

К: Може, не бісить, а дратує - неповага до нашої викладацької праці чи роботи танцюристів, з якою всі ми час від часу стикаємось в тій чи іншій формі. На щастя, люди, які не здатні зрозуміти цінність і вимогливість танцювальної роботи, не затримуються ні в нас на уроках, ні в тусовці. 

Ще не люблю категоричність, з якою і в собі досить цілеспрямовано боролась.

І ще як філолог відчуваю роздратування від неграмотних повідомлень :-). Професійна деформація, так би мовити.

Чого дуже хочеться? (Тільки Ксюша)

Хочу знову подорожувати. В різні країни, на різні континенти, бажано заради танців і викладання, але можна і просто так. Хочеться побачити ті найкрасивіші, найвидовищніші куточки світу, яких ще не бачила, побувати в таких місцях, про які ще не маю уявлення. Вірю, що це скоро стане можливим.

Back to Index // Читати про всіх