Julia

Ми познайомились випадково. У барі, де можна танцювати без остраху бути засудженою за ніякові рухи. У барі, де під стелею висіли гойдалки, у яких особливо зручно розпивати та розливати алкоголь. Я пила грейпфрутовий сік. Мій шлунок дуже вибагливий, тому міцні коктейлі я ніколи собі не замовляла: їх атомний солод не для мене, і не для мого заслабкого серця. Я обмежуюсь соком і граппою у співвідношенні 90/10 мл.

-Я пиво не п'ю, мені коктейль, - сказала я їй.

-Це чому ж? Пиво - справжня амброзія, особливо темне, - відповіла вона, посміхнулась, після того зробила ковток.

-Це напій для варварів, - я серйозно відповіла.

-Ну ти даєш. Багато що втрачаєш в житті, - сказала вона, подивившись на мене з такою впевненістю, що мої щоки швидко порожевіли. Я поправила волосся і кинула погляд на бармена. Її картата сорочка поверх чорної майки і посмішка кликали за собою, приваблювали заразливим авантюризмом.

Я озирнутися не встигла, як випивала вже третій коктейль і дозволяла їй по-дружньому торкатись мого плеча. Я почала їй розповідати про Венеру Урбінську, щоб залишатись дипломатичною і не зачіпати особистих питань.

У відповідь вона жартувала про вагу Венери…

Вона додала, що сучасні дівчата смачніші, і байдуже, що вони частенько залипають в інстаграмі на роботі і нікого майже не люблять, навіть себе. Головне, що з ними радісно, ​​адже вони живі. Краще нехай заробляють і утримують себе самі, а не валяються в ліжку трутнями, як Венера на полотні Тиціана. Вона забавно жестикулювала однією рукою, іншу тримала в кишені своїх джинс.

-Венера не була трутнем, можливо, Тиціан зображував куртизанку. Ця робота не з легких як одна з інтерпретацій. Інша полягає в тому, вона, навпаки, вірна дружина, адже в ногах - собака, а простирадла - білі. Символізм кольору та об'єктів, розумієш?

-Не знаю навіть до якого тлумачення мені краще схилитися. А що там з приводу устриць і винограду на картинах голландців? - вміло відпарирувала вона.

- Давай про це не будемо.

- Я бачила цю картину наживо і Венеру теж. Шалено люблю подорожі і мистецтво, насправді. Але все одно Венери твої зовсім не для мене.

- А хто для тебе? - я перебила її і здивувалась від свого нетактовного питання, про себе відзначила: «І це треба було таке сказати, який жах».

- Гарне питання! Якраз про це думаю, - відповіла вона, зробивши паузу. - Ти мене набереш?

Весь епізод нашого дивного діалогу програвався в техніці сфумато. Більше я не пам'ятаю деталей тієї розмови, однак ми подружилися, точніше, ми ковзали від легкого флірту до пристойної дружби.

Не розумію, як це сталося, але уже під час святкування дня народження якоїсь з її знайомих, на який вона мене довго вмовляла прийти, я набралась нахабства. Набралась нахабства, щоб пошепки їй на вухо, як мені здалось, коли ніхто не бачив, сказати такі слова: «Якщо обрубити твою букву в імені і змістити наголос, тоді ти будеш іспанським привітанням, моєю особистою феєрією». Я торкалась поверхнею своїх губ її волосся.

Їй це сподобалося, вона спокусливо посміхнулася. Її рука лягла мені на коліно, у цю гарячу секунду мені здалося, що її яскраво-червоні губи викреслювали найбільш недозволені бажання обдумано і неспішно; сцени майбутньої божевільної насолоди становили виразність її очей. Глибокі, туманні очі, у яких чим далі йдеш, тим більше губишся. «Яка підступна і небезпечна ця мандрівниця», - подумала я про себе, змусивши себе відкинути її руку і перестати дивитися на неї. Пізніше я відійшла, але ми зрозуміли одна одну, як ґрунт і вода. Зустріч призначена без слів, лишилось тільки почекати і дати фінальний сигнал.

Я її з нетерпінням чекала, але хотіла, щоб про це ніхто не дізнався.

Однак марно розраховувати на непомітність, адже знайдеться блазень в королівському дворі, всевидючий і безтурботний, чийого імені ти навіть не дізнаєшся. Після вечері, саме в той час, коли я чекала на Юлію, до мене підійшла, як виявилося, мила, спокійна, вічно її Катерина, яка приїхала наприкінці урочистого дійства, мабуть, за своєю благовірною. Вона запропонувала вийти мені на вулицю, щоб обговорити одне делікатне питання. Ми вислизнули з кафе, так що Юлія не помітила. Я йшла неохоче і важко, тому що знала, що вона хоче мені сказати. Їй тонко натякнули, а я тільки й змогла захистити себе саркастичною посмішкою.

У голові зовсім не вкладалося, що у неї міг бути хтось: Катерина прийшла запізно, а Юлія вела себе завжди зі мною так, ніби ні з ким не зустрічалась. Я не могла знайти слів, як висловити своє здивування: Юлія мені сильно подобалася, я не могла на неї злитися.

Ми стояли на вулиці і відчували мерзенний холодок. Катя довго збиралась з думками, тремтіла і нарешті вимовила: «Не забирай її у мене». Щойно у мене був час подумати про те, наскільки дешевим виявилося це кафе насправді. На вулиці хтось нахабно курив, докучливий кучерявий дим з неприємним бетонним запахом долітав до мене, до того ж мене пробивав холод. Моє мовчання огорнуло мене коконом, і відповідь десь застрягла на півдорозі. Втомлена і знесилена за ці миті я уткнулась поглядом у тротуар і побачила старі, приклеєні намертво сірі жуйки: вони виблювані колись і кимось, хто тут бував.

Це явище — картина століття: для Юлія я всього лише інтрижка, така ж як жуйка на тротуарі. Стало ніяково. Мені хотілось випити ще, а Каті — мене добити, тому вона додала ще тихіше: «Якщо вона не буде зі мною, я втрачу своє життя». Поки ми мовчали, я ліниво та млосно вирішила їй відповісти. В мені буяла ненависті, витримана як тосканське вино: до закладу, диму цигарок, тротуару, блазня, солодкого «Катерина», до самої Юлії, адже вона була до огиди сексуальна. Була до цієї дурної ситуації, коли від мене вимагають пояснень за те, що я не зробила; навіть за те, що я перебувала в невіданні: «А що мені твоє життя, коли я втрачу свою мрію?» - сказала я, знаючи, що Юля, по суті, ніколи мене не вибере. Після моїх слів її паралізувало. Вона зрозуміла, що я встала в позу і що я зовсім не вихована, раз змогла їй таке сказати. Тоді вона добила: «Мене вона бере за руку, цілує, подорожує зі мною, бажає на добраніч, ніжно дивиться, а що з тобою, ви ж навіть не друзі». І акуратно продовжує з величезним болем: «поки що». Я нічого не змогла відповісти. Адже Юлія мене не обере, не виокремить. Вона подорожує з Катериною і дивиться на Венеру Урбінську, і все ніяк не може зрозуміти, яка з інтерпретацій їй до душі.

«Ти сильніша за мене, ти зможеш собі знайти іншу, а я — ні!»

«Ну й до біса її та Катерину, до біса їх обох!» Блиск в очах злякав дівчину - вона відкрила рот, щоб заковтнути трохи повітря. Звичайно, вона не зрозуміла мою думку, від того злякалась, але мені було все одно. Я спішно пішла в кафе. Юлія оживилась, коли побачила мене в той час, коли я збирала свої речі: «Я викликала своїй подрузі таксі, а коли повернулась - тебе нема. У тебе все добре? Куди ти зникла…»

Вона зрозуміла, що я йду: сподіваючись отримати підтвердження про нашу зустріч, підбігла до мене, але її чекало розчарування: я тільки й змогла кинути на неї швидкий безуважний погляд. Вона була вбита моїм раптовим холодом, тому схопила мене за лікоть, розгорнула до себе і потім стиснула мою долоню особливо сильно, напевно, через бажання й досаду одночасно.

-Ти мене ніколи так і не поцілуєш?

Металеве «ні» зірвалося з моїх губ смиренною неприступністю, щоб оглушити її. Виявилось, та бідолаха весь цей час терпить її коханок. «Чого й слід було очікувати», - подумалось з сумом.

Від того, хто порушує елементарні правила пристойності, зникають тихо і без пояснень, і тиша ця окупається за дорого. Я не стала руйнувати їх стосунки. Не милостива й співчуваюча християнська мучениця, а горда, як грецька Медуза, я більше ніколи не з'являлась в їх житті.