I.

Прилетіли перелітні птахи. Наступила довгоочікувана весна. Все навколо знову квітне, навіть люди.
Та від школи ще ніхто не втікав, якби гарно не було на вулиці, та за гарні оченята пропустити уроки не вийде. Знову бачити цих намальованих ляльок, які прагнуть отримати увагу хлопців. Марія підняла голову в небо, глянувши на величезну чорну хмару, яка заповнила собою все небесне склепіння і пройшла до мармурової колони, чекаючи на інших.

Ось, вона побачила знайомі обличчя, які про щось перешіптувалися і, явно не особливо поспішали. Лана стиснула губи і нервово махнула рукою. Міокі посміхнулася, і Міша внаслідував її приклад, але усмішка вийшла трохи винною.

— І де ж ви пропадали? — її позбавлене осуду питання підчіплює гачком під саме серце, зачіпає, але лише своїм тоном, а ніж їдкою мораллю.

— Ох, уявляєш... Ам.. У Лани, — Міокі скептично закотила очі і подивилась на дівчинку низенького рісту поки та поправляла оправу своїх окуляр, — з'явилась якась дівчина... От зрадниця! — кареока підштовхує хлопця стоячого біля неї, а той мовчки киває.

— Наче ми повинні здивуватися, — Михаїл почухав потилицю, спершись на Лану.

Нехай тепер дівчинка виглядала, ніби засуджена, зараз вона твердо стояла перед присутніми, перегороджуючи шлях їхньої маленької процесії. Її очі палали праведним гнівом.
Здається, вона ледве стримувалась, щоб не обрушити на Мішу потік прокльонів.

— Та вона хочаб добра та мила, наодміну від тебе. — Нарешті парирувала дівчина.

— А як же я?, — Міокі, що воліла задоволено спостерігати за муками хлопця, обурилася, — Хочеш сказати, я не добра? Що Міша не добрий?

— Саме так! Ми зробили для тебе набагато більше, ніж вона! Ти навіть подяку нам не присвятила.

— Може я набагато більше для неї зробила? — тихенько загиготала Марія, — все-ж таки, я познайомила її з цією дівчиною. — вона поправляє волосся і зітхає. — Ви недооцінюєте її, бо не бачили. Вона справді добра, та мила. Але, я думаю вам треба час, щоб з нею познайомитися. Правда ж, Ланусе?

А лана тим часом стоїть розлючена через ці плітки. Схрестивш свої руки вона прокашлялася :
— З мене досить. Я йду до класу. можете спробувати з нею познайомитись, але це вже без мене.

— Гей, стривай..! Уф... Гаразд.

***

— Хоча не розумію, чому тобі цього недостатньо, — Міокі склала руки на грудях.

— Чому? — Ехом повторила Марія, в її погляді проблискується якась спантеличеність, так само швидко зникаючи, — Легше сказати, кому Міша подобається. — Вона гигоче подивляючись на свого друга.

— Брєд! Перестаньте говорити про мене. Взагалі.. Ам.. Погода сьогодні дуже гарна.

— Придурок! — Міокі схватила того за вуха і почала їх дьоргати

— Ох! Хо-хо-хо...! Полегше з ним, добре? Мені треба бігти доречі. Зустрінемось в їдальні — Промовила Марія і махаючи рукою на прощання побігла до кабінету, на якому висіла табличка з позолоченим надписом "Кабінет Біології".