Початки медіаобізнаності

Щороку на зламі грудня й січня у своїх тік-токах та інстаграмах людство апелює до прийдешнього року, аби той зласкавився над ними і був кращим за папєрєдній.

І кожного лютого людство просить «па новай», бо кожен новий рік встигає облажатись упродовж першого ж місяця. Мені здається, вони взагалі грають наввипередки: хто скоріш доведе гомо сапієнсів до релігії. Тож кожний наступний рік починає вважатися змарнованим все раніше: двадцятий, мені здається, взяв гран-прі ще до того, як його зустріли.

Поміркуйте самі: революція, війна, природні катаклізми, обрання Трампа. Тепер маємо цей вірус. Якесь божевілля, не здається? Застановляюся, чи то просто я почала дупля відстрілювати, чи світ фактично дедалі скаженіє.

Години дискусій та філософських роздумів з моїми колегами по фаху залишили це питання відкритим, але ми дійшли до (досить очевидного) висновку: чим далі у минуле, тим менше там було
і н т е р н е т у.

А якщо б він був, яка б паніка охопила суспільство, що дізналося про інквізицію, чуму та криваві війни у режимі реального часу? Здається, сьогодні дійсно краще, ніж будь-коли раніше – принаймні тому, що маємо медицину та Ілона Маска.

Цікаво, чи люди завжди масово хворіли на тривожність, чи то все ж таки нестримний потік інфи з інтернету б’ється в береги нашої свідомості? Хай там як, а забезпечуватися треба.

Ця шалена кількість слів лише преамбула до вельми заманливої і, що важливіше, дармової – як це заведено в умовах карантину – пропозиції. Ви клікаєте на «так» і мотивуєте мене зайнятись принаймні чимось у ці пекельні часи ізоляції, я – розповідаю
про дез-/інформацію, фейки, маніпуляції, верифікації, та як репувати словами, що закінчуються на «ція», одночасно вірячи, що моє «принаймні щось» дійсно важливе.