Херсон
- Нужен какой-то панорамный вид, где видно затопления Игорь на фоне рассказывает, пролог –
всем привет ребята с канала Антона Дьяченко, многие меня знают по проекту дневник войны. (тут важно так сказать +-)
"Сегодня я руковожу нашей гуманитарной миссией, вчера был прилёт по дамбе, сегодня мы уже здесь для того чтобы спасти как можно людей.
ТУТ ТАЙМКОД
Вот в таком ключе все главные персонажи которые участвовали в поездке должны рассказать войсовер.
О том, что происходило как это было и своих мыслей.
И ответить возможно на вот эти вопросы ниже. Нужно чтобы у каждого была своя локация на заднем фон. Кто-то на фоне лодки, кто-то на фоне какой-то разрухи, кто-то на фоне возможно потопленного дома, желательно чтобы все локации были зрелищные.
Питання до усіх членів команди:
- Чому ви тут?
- Як би ви описали те, що происходит тут?
- Як думаєте, на що вони розраховували? Які наслідки таких руйнувань?
- Що у цій поїздці було найскладніше?
- Що вас зачепило найбільше? та чому? Можливо, конкретна історія людини?
- Що далі чекає на цих людей?
- Якби ви мали можливість звернутись до всього світу, що б ви сказали?
- Расскажи ещё историю с поездки которые случились
Кадр Ігор зі спини/наїзд, Ігор дивиться на наслідки катастрофи. Приклад:
- Питання до Ігора по історії: Дивлячись на наслідки катастрофи, згадай, будь ласка, Ірпінь та той міст. Свої відчуття. Що для тебе Ірпінь? Як воно було бачити що сталось із рідним містом? І зараз ти стоїш і дивишся, як тисячі людей відчувають те саме, що і ти тоді на тому мості. Як цей злочин можна описати? Тероризм? Які наслідки цього для людей, для тварин, для країни?
І так можна заявити усіх членів волонтерської команди. Кожний стоїть дивлячись на наслідки руйнувань і розповідає звідки він. Наприклад:
- (Ігор) Я з Ірпеня, вчився там 5 років, 3 роки жив. Це моє рідне місто, знаю кожну вуличку куди проїхати, як пройти. Згадую як ми рятували людей з-під мосту, що я відчував, і дивлюсь на людей з Херсонської області і можу тільки уявити собі їхній біль...
- (Марк) Я з Мелітополя. Роками ми з батьком будували церкву, яка стала домом для багатьох людей. Місцем душевного спокою. У нас була Мрія зробити частинку Америки в Україні, але 24го лютого 2022го року росіяни захопили церкву, і через погрози нам довелося виїхати. Вони забрали мій дім і продовжують забирати у людей те, що вони створювали роками.
- (Максим) Я з Донецька. Мені було 11(12?) коли в мене забрали дім. І зараз я тут, я хочу, щоб люди знали, вони в біді не одні, і ми зробимо усе можливе, щоб повернути їм життя. Але я не знаю, як повернути їм дім...
Додатково по зйомці:
- можете, будь ласка, зняти дзвінок до Антона, по думці "Дякувати Богу, доїхали, роботи багато, як буде інформація, перетелефоную".
- і як з'явиться інформація по потребам людей: одяг, взуття, речі для малечі, іграшки - можете, будь ласка, також відзвонитися, сказати, що потрібно.
- і як будете виїжджати також зателефонуйте, будь ласка, скажіть як все пройшло і які подальші дії.
Дякую Вам за все, що робите!