...good.

— мені справді личить?

голос чарльза стає ледве чутним за пеленою перед очима техьона. цікаво виходить: пелена застелила очі, а не заклала вуха, проте хлопець так чи інакше нічого не чує. ну, нічого. не вперше.

поряд з чарльзом інакше і не буває. техьон помічає це вже не перший, не другий, і, о боже, точно не останній раз.

— те? — доноситься трішки стурбоване з вуст такого міцного, красивого, харизматичного, гарячого... годі. вище названий "те" не може так нагло споглядати на нього, де його манери? де честь, де вихованість, врешті-решт? — ненаглядний, мені або здається, або ти мене не слухаєш. от що я останнє сказав?

чоловік сміється, знаючи, що відповіді на його питання він так і не дочекається. те, чому техьон так віддалено витріщається на нього, напевне, залишиться тільки загадкою. щось з ним сьогодні сталося, і чарльз би обов'язково розпитав його, якби не зйомки. він ніяк не може зрозуміти, чому техьон такий наляканий і спантеличений. о, любий чарльзе...

не наляканий. не спантеличений. трішки нерішучий, проте не сьогодні.

по підлозі позаду стукають каблуки замшевих лоферів.

— ти знаєш, я ніколи навіть не думав, що мені сподобається грати антагоніста. ніколи в своєму житті я не любив цих "поганих хлопців", які холодом виражають свою закоханість, та й взагалі всі емоції. — чарльз розтирає на своїх широких долонях невелику кількість бріоліну і акуратно зжимаючи волосся в пальцях невміло вкладає його, ігноруючи кроки позаду. — проте... я не так вже й проти зіграти когось такого. тобто, глянь на мене! я навіть гадки не мав, що зніматися в якості антигероя буде так весело. щось в цьому є, техьон...

сильні плечі в ту ж саму мить виявляються прижатими до дзеркала позаду них. баночка з бріоліном падає на криво викладений кафель гримерки з гучним пружинистим звуком, проте навіть він не в змозі перевершити за гучністю чмокання двох пар губ.

чонгуку варто було слідкувати за звуками.

його вуста м'які та пишні, немов улюблений шоколадний торт техьона, який, ані скільки не соромлячись бажань своїх, поїдає їх майже так само, як коханий десерт. руки, наче змії, повзуть вгору по чужих, мимохідь зжимаючи плечі та, нарешті, заспокоюючись на шиї. їх язики виконують мазки одне по одному, як пензлі художників і тараняться в гарячі губи. техьон готовий зомліти, коли його хутко хапають за талію та тягнуть на себе красиві й липкі від гелю для волосся руки. він ледь не мліє, коли чужий красивий язик широко облизує його власний, і коли на нього масляно лягає чужий тяжкий погляд красивих очей з-під красивих вій.

красивий, красивий, красивий... о господи, чарльз...

чонгук...

з горла зривається ледь чутний жалюгідний стогін в ту саму мить, коли за волосся на потилиці хапають і змушують глянути на себе. чоловік палко дихає своїм відкритим ротом, ледве в стані розплющити очі. раптом, він нагло посміхається і видихає в губи техьона. останній, втративши контроль над ситуацією і секундну сміливість, губиться, але не сміє ворухнутися в протилежну від чарльза сторону навіть на міліметр. він опинився в його руках, і нізащо не втратить можливість постояти так далі через якийсь страх.

розпечене дихання обпікає мочку його вуха:

— техьоне... — ну не розмовляй так. не дивись... ось так, — крихітко... — "крихітка" готова запищати. застогнати. закричати. техьон ледве стримується від пориву прижатися до чоловіка, щоб їх не розділяв жоден сантиметр. — прокинься.

про... що?

— прокинься, техьоне. не дивись так, бо всі подумають про нас щось неправильне.

вони? хто такі вони?.. що в біса відбувається?!

зал заповнюється гучними аплодисментами і оваціями, поки на сцені витягують останню, спокійну ноту.

— i feel so good... — співає солодким голосом чоловік на сцені.

техьон розгублено трусить головою, намагаючись привести свої думки в порядок. він плескає в долоні разом з рештою присутніх.

на чонгуку той самий одяг, що й на зйомках. бріолін склеїв його волосся, яке він зачесав пальцями назад, швидко переміщаючись за куліси.

овації не припиняються. техьон так і сидить, широко розплющивши очі, немов віслюк.