Глава 1

Від фальшстарту до гіперенду

1

7:00

Прозвучав будильник.

Я встав, щоб виключити його, але не дійшов.

Моя права нога зникла.

Я встав із лівої ноги та з стелі посипалась купа круглих хробаків прямо на мою гарячу головешку.

Я крикнув від жаху та несподіванки, але із-за кухні прозвучав голос:

«ЇСТИ!»

Я доповз до кухні та побачив свою праву ногу, яка подавала на стіл bitch lasagna.

Я поцьомав її у маленьку п'яточку та сів їсти

Поїв.

Натягнув праву ногу та пішов годувати кроликів

По дорозі я побачив батькового знайомого, який працював на клумбі.

Він поливав свого сина Антона.

Прохожу повз потічок, де тьотю Валю б'є котик палкою за гнилу камбалу.

«Ану пшла нахуй отсюдова», - миленьким голосом сказав Мурчик

Я закінчив годувати кролів і міні-йожик мене вкусив за безіменний палець

Давши кролям їсти, я пішов до школи, яку терзав горящий Сова...

2

Але, на жаль, це був звичайний день.

Рутина поглинала мене, як амеба бактерію

Це була бактерія масою 84 кілограм

Це був я.

Незграбний та дратівливий

О 16:00 пішов у магазин, де не побачив моєї улюбленої морської капусти.

Засмучений, сів на лавочку.

Зі швидкістю Bugatti Veyron до мене летів об'єкт ракетоподібної форми.

Темрява.

Пам'ятаю лише як хтось вдарив мене предметом, схожим на стамеску

Прокинувся тільки від холоду, який обдував мою пухку щічку.І що це?ЦЕ АМІЛАЗА!

Я відкрив свої очі та відштовхнув від себе незнайомий суб'єкт.

На землі лежав огірок розміром з людину

Я витріщився на нього, він витріщився на мене.

Іскра, буря, безумство.

«Не на того ти напав!», - закричав огірок і показав свої червоні щупальці, які так і випирали з його ротової порожнини.

А я не міг поворухнутися.

Я був прибитий до стіни маленькими цвяшками.

Зібравши всі свої сили, я закричав оркським голосом:

«А-ЛА-ЛА!»

І пішов на таран.

Огірочок не очікував такого перебігу подій, але було надто пізно.

Я стрибнув на нього і почав жерти швидко овочеву плоть.

Вирвав щупальці та ляснув його по правій щоці.

Він підставив ліву щоку і ляснув його знову.

І знову.

І знову...

3

На землі лежали ми двоє.

Я і «жопка».

Я встав та обтріпався від пилюги.

Виявляється, що я знаходився на консервному заводі, судячи із банки невідомого продукту «Піклз».

Не встиг моргнути очима, як стіна руйнується з великою силою.

Я хотів розгледіти суб'єкт потрясіння , але повітряна маса пилу заважала мені.

Не минуло й секунди, як хтось мене схопив за руку та поволік у новостворену діру.

Це була дівчина.

Середнього зросту та стрункої статури.

Вона мала каре чорного кольору.

Симпатичненька.

Та [дівчина] привела мене до червоного седану та наказала спокійним та приємним голосом:

«Сідай!».

Я мовчки сів на місце штурмана та чекав її.

«Пристебнись, а то опісяєшся»,- сказала незнайомка.

Я зробив це.

Вона завела машину та поїхала в незнайомий мені напрямок.

Цю місцевість я бачу вперше.

Я включив магнітолу.

Там грала пісня.

МУККА - «Девочка с каре».

«Не сьогодні».

І вимкнула її.

А я спокійно дивився на дзеркало заднього виду і сам не замітив цього, як заснув.

Темрява.