ПЕРШИЙ УКРАЇНЕЦЬ, ЯКИЙ ВІДВІДАВ УСІ КРАЇНИ СВІТУ: "ТЕПЕР БІЛЬШЕ ПОДОРОЖУВАТИМУ УКРАЇНОЮ"

Костянтин Симоненко поставив національний рекорд – відвідав усі країни світу (193 держави-члени ООН). Костянтин поділився враженням від своїх поїздок, що найбільше сподобалося, куди нізащо більше не повернеться, а також в якій країні хоче жити з сім'єю.

Кореспондент сайту 5.ua, Ірина Мазіпчук, поспілкувалася з найзавзятішим мандрівником України.

– Вітаю, Костянтине! Для початку розкажіть, скільки ж часу Вам знадобилося, аби відвідати всі країни світу?

– Мета відвідати всі країни світу я поставив собі 10 років тому. До цього часу я відвідав уже близько 50 країн. Саме тоді я став планувати всі свої поїздки і присвячувати їм весь свій вільний час і кошти.

– А звідки ж берете кошти на мандрівки? Подорожі – це Ваше хобі чи все ж пов'язані з роботою?

– Хотів би я знати професію, пов'язану з поїздками в Сомалі або Тувалу (ред. – сміється). Я адвокат, співвласник юридичної компанії, так і заробляю гроші.

– Із чого все почалося? Яка країна стала першою у Вашому списку?

– Мої попередні місця роботи були так чи інакше пов'язані з міжнародною діяльністю, тому перші поїздки були відрядженнями. А найперша країна була Японія, якак справила на мене в той час незабутнє враження. Перша країна і настільки відмінна від звичної для мене культури і побуту.

– Чому для останньої країни Ви обрпли саме Чилі, острів Пасхи?

– Коли я тільки поставив собі за мету відвідати всі країни світу, мені потрібна була хороша мотивація і красива картинка для візуалізації. Я придумав собі, що остання країна буде Чилі, острів Пасхи. Я буду зустрічати світанок під величесзними статуями, і це буде моя остання країна. Красиво ж?

– Надзвичайно гарно і, я б навіть сказала, романтично! Скажіть, а коли Ви все-таки зрозуміли, що йдете на рекорд?

– Я спочатку знав, що зможу побувати в усіх країнах, оскільки це була початкова мета. Інше питання, що я не знав скільки це забере часу. Мені пощастило потрапити до Сирії і до Ємену до того, як там почалися війни.

– Чи знаєте Ви ще людей у світі, які так само відвідали всі країни? Хто вони?

– Звичайно знаю. Ми спілкуємося і обмінюємося інформацією. Якщо подорожувати важкими країнами, то це, зазвичай, єдина інформація, якій можна довіряти. Наприклад, в Сирію я зміг потрапити лише завдяки допомозі новозеландських мандрівників, які там вже були. До Океанії мені потрапити допомагали колеги із США та Австралії. Мандрівники, які змогли відвідати всі країни – це дуже різні люди, хтось професор, хтось бекпекер (ред. – мандрівник, який відмовляється від послуг туроператора і подорожує за невеликі гроші), хтось фінансист із Волл Стріт. Я серйозно. Це дуже різноманітна компанія людей з різних країн світу, але їх всіх об'єднує одне – пристрасть до подорожей. Їх не просто цікавлять якісь туристичні місця, а ті країни, куди, зазвичай, не ступала нога туриста.

– Чи Ви з тих людей, які розрізняють "туризм" і "подорожі"?

– Це одвічна суперечка – межа між туризмом і подорожжю. Для мене ж головне бачити і пізнавати щось нове.

– Чи можна зекономити на подорожах? Цікавлять витрати на житло, транспорт та харчування.

– Можна. Але це краще розкажуть ті, хто подорожує по Європі, бо там є хостели, лоукостер, обмін студентів і автобуси. В Африці, Океанії, Близькому Сході цього всього немає. Часом є один єдиний готель на всю країну. Там це не працює.

– Як переносите зміну часового поясу та клімату? Можливо, маєте поради як найкраще побороти втому?

– До зміни часових поясів я вже звик. Сплю в машині, в літаку, під час пересадок намагаюся увійти в новий ритм. До зміни клімату також давно звик. Постійно взимку в Києві ходжу з обпаленим обличчям після поїздок. А кращий спосіб боротьби з втомою, як на мене, – це сон.

– Чим займаєтеся ще, окрім подорожей?

– Працюю та виховую дітей.

– Як Ви поєднуєте мандрівки із сімейним життям?

– Моя дружина і двоє синів повністю підтримують моє захоплення. Звичайно, їм важко без мене, але вони розуміють, як важлива для мене ця пристрасть. Тим більше, я намагаюся не їхати більше, ніж на три тижні. Одне з моїх основних правил – це щоденний зв'язок із рідними. Іноді для цієї мети мені доводиться використовувати супутниковий зв'язок, але я завжди намагаюся знайти спосіб поспілкуватися з родиною. Найважче для моєї дружини було мене відпускати в небезпечні країни, наприклад, Сомалі, Південний Судан або Сирія. Але з іншого боку вона розуміла, як важливо для мене здійснити мрію – відвідати всі країни.

– Скільки закордонних паспортів Ви встигли вже змінити?

– Зараз у мене на руках вже 11-й та 12-й паспорти.

– Що збираєте на пам'ять із відвіданих країн? Які незвичні сувеніри бачили?

– У мене величезна колекція сувенірних тарілок майже з кожної країни, де я був.

– На що фотографуєте?

– Раніше у мене була "дзеркалка". Але я давно від неї відмовився. Коли у небезпечних країнах висить на шиї "телескоп" – це пряме запрошення пограбувати мене. У великій кількості країн населення вкрай негативно ставиться до фотографування і до того ж великою камерою таємно зняти не вийде. Тому зупинився на компактному Sony RX100 III.

– Який Ваш улюблений фільм про подорожі?

– З останніх дуже сподобався фільм "Кон-Тікі".

– Яка країна для Вас є найгарнішою і Ви б захотіли там жити?

– Україна. Ні на що її не проміняю. І це чиста правда. І діти мої будуть теж вчиться в Україні. Напевно тільки побувавши у всіх країнах світу, розумієш, як нам пощастило з нашою країною. У нас немає епідемій, малярії, ураганів, цунамі, немає + 50 °C влітку, ні пустель, які займають більшу частину території, у нас відмінна природа і родюча земля, освічене населення. Нам лише потрібно трохи часу, щоб змінити себе. Все інше у нас вже є.

– Дуже гарно і влучно сказано. А як щодо небезпечних країн. Які до таких можна віднести?

– Сомалі, Південний Судан та Ємен. Уряди цих країн контролюють лише частину своєї території. У випадку з Південним Суданом – це межі столиці. У випадку з Сомалі – це лише кілька квадратних кілометрів так званої "зеленої зони" столиці Могадішо. На інших територіях практично відсутня центральна влада, законність та інші атрибути держави. У Сомалі я пересувався в супроводі охорони з чотирьох автоматників. По іншому ніяк. Але найнебезпечніші країни, звичайно ж, ті, де йде відкрита війна, наприклад, Ємен. Закони військового часу роблять ризик небезпеки для мандрівників занадто високим.

– Яка країна для Вас стала найдешевшою?

– Все це дуже відносно. Наприклад, в Африці їжа і таксі можуть коштувати копійки, але більш-менш чистий і безпечний готель буде коштувати космічні гроші, тому що він один такий на всю країну. В Європі все дорого, але готель може бути дешевим тому, що їх там сотні і навіть найдешевший хостел буде чистим і безпечним.

– А тоді які країни, на Вашу думку, є найдорожчими?

– Австралія і Нова Зеландія. Упаковка сигарет коштує 25 австралійських доларів, я ледь не кинув курити через це. Дорого все: їжа, готелі, транспорт, вхідні квитки в парки. Хоча і Австралія, і Нова Зеландія все одно вартують того, щоб їх відвідати.

– Яка країна була найбруднішою?

– Бангладеш. Уявіть, країна за розміром трохи більше, ніж Одеська область, а населення має 168 мільйонів осіб.

– Ого! Справді, за таких умов важко зберегти країну в чистоті. А от куди Ви нізащо не хотіли б повернутися?

– У половину країн Африки та Океанії. І справа не в небезпеці чи ризику. Просто є країни, в яких немає нічого цікавого. Наприклад, на Маршаллових островів або в Джибуті.

– Чи розвінчалися якісь міфи щодо країн?

– Багато країни на справді не такі небезпечні, як їх описують. Наприклад, Центральноафриканська республіка, про яку зараз багато пишуть в ЗМІ після вбивства журналістів, виявилася досить доброзичливою і спокійною. Звичайно, при дотриманні певний заходів безпеки.

– Які країни найбільше вразили?

– Вразив острів Пасхи, Мачу Пікчу, мис Доброї Надії, танці африканських племен, діючий вулкан на Вануату… Багато чого, все й не перерахувати.

– Куди найважче було потрапити?

– У Туркменію і в Сирію. У Туркменії я отримав кілька відмов у візі. Зараз туди дуже неохоче їх дають. Важко було потрапити в Саудівську Аравію і Лівію, оскільки туди не дають туристичних віз.

– Чого навчилися у мандрівках?

– Певно, концентрації, плануванню, дисципліні, а також тепер точно знаю, що можу пережити температуру повітря у +50°C.

– Яке найкоротше і найдовше перебування в країні у Вас було?

– Найкоротше – 8 годин, а найдовше – 3 тижні.

– Ви не думали написати книгу про свої подорожі?

– Вже пишу. Думаю, це буде дуже цікава книга.

– Що говорять про Україну за кордоном?

– Можу впевнено сказати, що після 2014 року в більшості країн Україну знають, а головне – нарешті почали відрізняти від Росії. Практично в кожній країні знають два прізвища: Кличко і Шевченко. Про Шевченка знають скрізь, навіть у Чаді й Нігерії. Незважаючи на те, що знають там про Україну зовсім небагато, втім загалом до нашої країни досить добре ставляться у світі. Все більше я помічаю українських продуктів за кордоном, навіть у найвіддаленіших куточках. Було приємно бачити українське шампанське в Північній Кореї і наші цукерки у Гвінеї-Бісау.

– Чи думали Ви про те, щоб повторити все по колу і двічі відвідати всі країни?

– Ні. Вдруге у мене просто не вистачить мотивації. Але я постараюся побувати в тих місцях, які пропустив через відсутність часу.

– А як щодо такого рекорду: відвідати всі міста України?

– Те, що я хочу більше часу присвятити поїздкам по Україні – це Ви вгадали. Але більше ніяких рекордів!

– Яке українське місто Вам найбільше подобається?

– Одеса, тому що я там народився і дуже люблю море.

– Якби Ви могли взяти з собою у подорож лише три предмети, щоб Ви взяли обов'язково?

– Аптечку, готівку і засіб зв'язку. Решта – не критично.

– Якщо хтось захоче повторити Ваш рекорд, що б Ви порадили початківцям?

– Придумайте собі хорошу мотивацію. Коли доходить до країн в центральній Африці або до загублених атолів (ред. – коралові острови) в Океанії, потрібно мати дуже міцну волю і мотивацію, щоб дійти до кінця. І нічого не бійтеся, але завжди правильно оцінюйте свої можливості.

Спілкувалася Ірина Мазіпчук

P.S. оригінал, але з рекламою можно почитати тут