Экономика

Безробіття — це складне соціально-економічне явище, при якому частина економічно активного населення не має роботи й заробітку.

Фрикційне (добровільне)

Структурне

Інституційне

Сезонне

Циклічне

  Безробіття виникає не лише в період економічних спадів (рецесій). Воно, як показує практика усіх країн з ринковою економікою, стало хронічним на кшталт невиліковної хвороби. Безробіття — явище складне, багатофакторне. Економісти здебільшого виділяють п'ять видів (або форм) безробіттяФрикційне (від лат. — тертя, непорозуміння), або добровільне, безробіття виникає унаслідок постійного переміщення людей з однієї роботи на іншу, з однієї місцевості в іншу. Люди з різних особистих причин прагнуть змінити місце проживання, переїхати в інше місто, уперше працевлаштуватися після служби в армії чи закінчення навчального закладу, а то й просто знайти для себе іншу роботу або фірму з більшою перспективою кар'єрного росту. Таке безробіття не лякає людей, більш того, воно нерідко стає навіть бажаним, добровільним.

Структурне безробіття виникає внаслідок невідповідності між структурою пропозиції праці та структурою попиту на неї. Таке розходження попиту і пропозиції на ринку праці пов'язане в основному із технологічними змінами у виробництві, наприклад, механізацією, автоматизацією, реорганізацією, а також із падінням чи зникненням попиту на якийсь товар чи вид послуг. Має пройти деякий час, щоб вивільнені внаслідок таких необхідних змін на підприємствах, перекваліфікувалися і знайшли собі нові робочі місця. Структурне безробіття більш тривале, аніж фрикційне, і характерне для працівників низької кваліфікації та застарілих професій. Таке безробіття, хоча для когось і стає особистою проблемою, для економіки ж загалом є повсякденною нормою, звичним явищем.

Інституційне безробіття виникає внаслідок дій тих чи інших суспільних інститутів. Наприклад, уряд, виплачуючи щедру допомогу по безробіттю чи інші соціальні допомоги, спонукає певну частину людей жити не працюючи. Безробіття також збільшує, як вважають економісти-неокласики, система мінімальної заробітної плати, оскільки цей мінімум держава встановлює вище рівноважного рівня, який міг би бути за вільної гри попиту та пропозиції на ринку праці. Так само профспілки домагаються закріплення у колективних договорах високої заробітної плати, у відповідь на що роботодавці змушені скорочувати свій попит на нових працівників. Через це у соціально захищених країнах, як ми бачимо, поряд з інституційним безробіттям використовується нелегальна праця іммігрантів, позбавлених соціального захисту. Додамо й те, що інституційне безробіття може зумовлюватися недостатністю інформації про вакансії, у чому вина також держава.

Сезонне безробіття зумовлене сезонним характером виробництва у деяких галузях, наприклад, у сільському господарстві, у рибних промислах, у будівництві тощо. Таке безробіття є цілком прогнозованим для обох сторін.

Циклічне безробіття пов'язане з циклічністю економічної активності. Воно виникає в період економічних криз і депресій. Таке безробіття є вимушеним і часто масовим (масштабним). Воно найбільше лякає людей.

За тривалістю фрикційне та сезонне безробіття є короткочасним безробіттям, тоді як інші, названі вище види, відносяться до довгочасного безробіття.

Специфічним видом безробіття, найбільш поширеним у країнах з низьким рівнем економічного розвитку, є приховане безробіття. Приховане безробіття охоплює: 1) тих людей, які формально перебувають на роботі і отримують платню, але насправді займають зайві робочі місця. Такі напівзайняті, або безробітні -"невидимки", присутні у тих управлінських структурах, де роздуті штати, а також на тих підприємствах (галузях), де зберігається низька продуктивність праці через використання ручної праці або застарілої техніки, погану організацію праці; 2) тих, хто перебуває на роботі, але вимушений працювати лише на малу частину робочого дня чи тижня; 3) тих, хто, формально перебуваючи на роботі, погодився піти у так звану безоплатну відпустку, допоки його знову покличуть на роботу. Приховане безробіття дуже поширене і в Україні, що є ознакою слабкості (деформації) ринкових регуляторів економіки та слабкості політичної демократії (некомпетентності і нерішучості влади у проведенні давно назрілих реформ).

Від прихованого безробіття слід відрізняти так зване фальшиве безробіття. До останнього відносяться ті, хто, видаючи себе за безробітних, насправді працюють нелегально, наприклад, на чорному ринку (зайняті кримінально переслідуваними видами діяльності).

Стан безробіття (і зайнятості) в країні характеризується абсолютними та відносними показниками.

Абсолютним показником безробіття є кількість безробітних, у тому числі зареєстрованих в органах працевлаштування (біржах праці, в Україні — центрах зайнятості).

Джерелом інформації про загальну кількість економічно активного населення, у тому числі зайнятих і безробітних, є щомісячні вибіркові соціологічні (анонімні) опитування домогосподарств, які проводить статистична служба. Однак кількісні показники не дають повної інформації про те, наскільки гострою і болючою є проблема безробіття в країні чи окремому регіоні. Для цього на основі кількісних показників розраховують відносні, або якісні, показники.

Відносними (якісними) показниками стану ринку праці є: рівень економічної активності населення, рівень зайнятості та рівень безробіття.

Рівень економічної активності населення розраховується як відношення кількості економічно активного населення до загальної його кількості у віці 15-70 років.

Рівень зайнятості визначається як відношення кількості зайнятих до кількості економічно активного населення. Він показує частку зайнятих серед економічно активного населення.

Рівень безробіття визначається відношенням числа безробітних до чисельності економічно активного населення (кількості зайнятих і безробітних). Він показує частку безробітних серед економічно активного населення.

Ці показники є протилежними один одному. Якщо, приміром, рівень безробіття становить 8%, то це означає, що рівень зайнятості складає 92%.

Відносні показники безробіття (зайнятості) дають змогу характеризувати динаміку цього явища, порівнювати між собою окремі регіони (області) та цілі країни.

Уже беручи до уваги те, що безробіття спричиняється різними факторами та існує, як показує вся сучасна світова практика, постійно, незалежно від циклічних коливань економічної активності, можна зробити висновок, що це макроекономічне явище є цілком закономірним і почасти необхідним. У 1968 р. американський економіст М. Фрідмен висунув концепцію природної норми безробіття.

Саме поняття "природне безробіття" вказує на те, що, з наукового погляду, певну частину безробіття варто таки вважати необхідною, або, так би мовити, нормою цього явища. Визнання норми безробіття уточнює поняття "повна зайнятість".

Повна зайнятість — це такий стан зайнятості, за якого рівень наявного безробіття не перевищує природної норми безробіття.

Абсолютно повна (100-відсоткова) зайнятість працездатного населення практично неможлива, вона ніколи в жодній країні не існувала й існувати не може. Реально можлива лише відносно повна зайнятість, тобто така, за якої залишається природне безробіття і не більше того.

У реальному житі виникають ситуації, коли фактичний рівень безробіття опускається нижче його природної норми. У таких випадках доводиться вести мову вже про надмірну зайнятість. Таке трапляється у двох випадках: 1) у періоди економічних піднесень (буму), коли зростаючий попит на товари спонукає бізнес залучати до роботи менш придатну для цього робочу силу; 2) у часи лихоліття (війн, руйнівних природних стихій), коли населення вимушено жертвує особистими інтересами задля загального блага (заради спільної перемоги до праці залучаються жінки, діти, люди похилого віку).

Природна норма безробіття — це найменший рівень безробіття, якого може досягти країна за існуючої інституційної структури і який не призводить до прискорення інфляції.

Природна норма безробіття розраховується для кожної країни. Для США вона наразі складає близько 6%, провідних країн ЄС — близько 8%, Японії — близько 1%. Той факт, що вона є різною в часі і по країнах, зумовлюється особливостями інституційної структури конкретного суспільства, зокрема рівнем мобільності населення (частотою зміни місця роботи), демографічною ситуацією, оперативністю інформування населення про вакансії, станом професійної перепідготовки безробітних, соціальною політикою уряду тощо. Для Японії такий низький рівень природного безробіття пояснюється, у першу чергу, тамтешньою практикою пожиттєвого найму працівників, що є феноменом цієї країни .

В Україні природна норма безробіття наразі не розраховується через: 1) брак критеріїв виокремлення фрикційного та структурного видів безробіття; 2) неефективну структуру зайнятості, яка продовжує існувати унаслідок незавершеності економічних реформ.

Різниця між загальним рівнем безробіття та нормою природного безробіття вказує на величину надлишкового (надприродного) безробіття. Цим надлишком є циклічне безробіття. Отож, ознакою неповної зайнятості є наявність циклічного безробіття.

Згідно з концепцією природної норми безробіття уряд покликаний боротися не з безробіттям узагалі, а саме з надлишковим безробіттям, тобто циклічним. Якщо, приміром, загальний рівень безробіття в країні складає 10%, а при цьому природна норма дорівнює 8%, то уряд має сконцентруватися на 2% надмірного безробіття.

Безробіття сьогодні присутнє у різних країнах, але в різних обсягах, різних видах (формах) і різної тривалості. Масштаби безробіття та його динаміка залежать від багатьох факторів, зокрема:

- економічного стану (стану національної економіки, інвестиційного клімату, фінансово-кредитної системи, конкурентоспроможності вітчизняної продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках, фази ділового циклу);

- демографічної ситуації (чисельності населення та його розподілу між містом і селом, природного приросту (співвідношення між народжуваністю та смертністю), статевовікової структури);

- соціального становища (середньої тривалості життя, розподілу людей за доходами, майновим станом, за способом працевлаштування тощо);

- темпів і напрямків науково-технічного прогресу (поява нових галузей виробництва і відмирання старих);

- національних особливостей (звичаїв, традицій) та ін.

Надмірне безробіття призводить до значних економічних і соціальних втрат. Економічна "ціна" (плата) за надлишкове безробіття включає в себе:

1) недовироблену продукцію, яка сумарно визначається як відставання обсягу фактичного ВВП від потенційного (можливого за повної зайнятості);

2) скорочення податкових надходжень до державного бюджету;

3) державні витрати на виплату допомоги по безробіттю та утримання державних органів, які опікуються проблемами безробітних;

4) втрату кваліфікації (якості) бездіяльної робочої сили.

Американський дослідник А. Оукен математично дослідив зв'язок між рівнем безробіття та обсягом недовиробленого ВВП. Цей зв'язок отримав в економічній науці назву закону Оукена. Згідно із законом Оукена, кожен відсоток надлишкового (надприродного) безробіття "вартує" суспільству приблизно 2,5% від фактичного ВВП. Така дорога "ціна" вимушеної бездіяльності працездатних людей.

Утім, безробіття несе суспільству не лише економічні, а й соціальні та психологічні збитки. Вимушена тривала бездіяльність людини призводить до злиднів, психічного стресу, підриву здоров'я, втрати самоповаги, моральної деградації особистості, розпаду сімей, зростання злочинності та самогубств. Тривале масове безробіття, як учить історія, несе загрозу і демократії. Тому, зважаючи на всі негативні наслідки безробіття, держава своєю політикою зобов'язана "амортизувати" їх, надаючи людям яку тільки можливо допомогу у пошуках нової роботи, а працівники, зі свого боку, повинні бути готові до професійної та трудової мобільності заради отримання роботи і заробітку.