Три неочевидні негативні наслідки коронавірусу — і два приводи для оптимізму

Про те, як уберегтися від коронавірусу, уже говорять з кожного тостера. Нагадуємо нашим підписникам: мийте й дезінфікуйте руки, уникайте скупчень людей, не торкайтесь твердих поверхонь у публічних місцях і свого обличчя (принаймні в такій послідовності) і перечитайте поради Уляни Супрун та МОЗ.

Ми навряд чи можемо додати щось мудре до цих порад. Але можемо поглянути на ширший вплив коронавірусу на суспільство: який неочевидний негативний вплив він може мати (окрім добробуту людей та економічної кризи) — і де шукати виправдані приводи для оптимізму.

Три неочевидні прояви негативного впливу пандемії

1)  «Епідемія» самотності

Поширення коронавірусу змушує уряди й компанії в Азії, Європі та Америці скасовувати публічні заходи і забороняти масові зібрання людей. Це правильно: такі дії є важливою частиною боротьби із пандемією. Однак вони мають побічний негативний ефект — поширення «епідемії самотності» й «соціальної рецесії». Як пише Езра Кляйн для Vox, «люди є соціальними істотами, і коронавірус є загрозою для цих зв’язків».

Поширення самотності зачепить усіх нас: карантин і робота з дому означає, що ми не будемо бачитися із багатьма людьми, з якими звикли бачитися раніше. Скасування публічних заходів означає менше розваг у нашому житті — Нетфлікс всього не замінить. Утім, найбільше це зачепить не типових підписників Old York Times, а літніх людей та/або людей із серйозними проблемами зі здоров’ям, які найбільш вразливі до самотності.

2) Сприятливе середовище для авторитарних режимів

Коронавірус викликав незвичну дискусію про (не)ефективність авторитаризму. З одного боку, успіх Китаю у сповільненні поширення вірусу значною мірою спирався на агресивні заходи на кшталт посилення спостереження за населенням і обмеженням персональних свобод. Це показує ефективність авторитарних заходів.

З іншого боку, як пише Wired, у довготерміновій перспективі авторитаризм робить ситуацію тільки гіршою. Диктатори приховують від населення важливу інформацію, замовчують статистику і роблять неможливою конструктивну критику. Це показує, наприклад, дослідження епідемій за останні 40 років, яке провів The Economist. Це видно й на прикладі коронавірусу: якщо Китай й справляється успішно з пандемією, то Іран поки робить це провально — і відсутність вільного поширення інформації є однією з важливих причин цього провалу.

В будь-якому разі, коронавірус є сприятливим середовищем для авторитарних режимів, які люблять обмеження прав людини (яке легше виправдати боротьбою із пандемією) і не люблять масових зібрань людей (які, очевидно, мають бути заборонені). Журналісти вже висловлюють побоювання, що коронавірус може посилити Комуністичну партію Китаю, дозволивши їй зберегти посилене спостереження за громадянами після завершення пандемії. Або, наприклад, спростити пожиттєву коронацію Путіна (тобто недавню пропозицію «обнулити» його президентські терміни й дозволити залишитися при владі до 2036 року).

3) Складніші робочі умови для багатьох людей

Поширення пандемії змусило мільйони людей працювати з дому. Однак далеко не всі можуть собі дозволити це зробити. Найменше гнучкості у плані роботи з дому якраз у найменш забезпечених людей, яким одночасно складніше собі дозволити якісні медичні послуги.

З іншого боку, навіть кваліфіковані працівники можуть страждати від нових умов. Bloomberg яскраво пише про китайських працівників у техносфері, для яких робота з дому «перетворюється на пекло». Роботодавці очікують від них доступності ледь чи не 24/7 і посилюють нагляд, щоб упевнитися, що вони не ухиляються від роботи без фізичного нагляду з боку менеджерів.

А тепер трохи приводів для оптимізму

Пандемія коронавірусу — це справді серйозно, і ми зовсім не хочемо долучатися до когорти людей, які кричать «не панікуйте, нічого страшного, це просто грип, стане тепліше і все зникне». Однак варто шукати приводи для оптимізму там, де він виправданий. Отже, дві оптимістичні ідеї про коронавірус:

1) Приклади успішної боротьби із коронавірусом на рівні країн уже є

Китай і Південна Корея стали першими епіцентрами поширення коронавірусу, але останнім часом кількість нових випадків захворювання там радикально пішла на спад.

Кілька днів тому ВООЗ похвалила ці дві країни за їхні успіхи у боротьбі з вірусом. Виглядає, що успішна боротьба вимагає справді агресивних заходів: загального карантину, масових тестувань на коронавірус й медичної ізоляції усіх хворих.

2) Надворі не 1918 рік: медицина сьогодні на історично високому рівні

Поширення COVID-19 часто порівнюють з пандемією іспанського грипу, яка поширилася після Першої світової війни і вбила більше людей, ніж власне сама війна. Обидві пандемії справді мають помітні спільні риси, однак виглядає, що коронавірус значно менш смертельний, ніж «іспанка». В будь-якому випадку, це порівняння випускає з увагу одну критичну деталь: медицина сьогодні в багато разів краща, ніж у 1918 році.

Частина з цього прогресу — наслідок вивчених уроків «іспанки». Як пише «Бабель», внаслідок епідемії «у 1920-х роках багато урядів розробили концепції громадської медицини, доступної для всіх верств населення». Інша частина — науковий прогрес; у першу чергу — винайдення й поширення антибіотиків. Тому сьогодні система охорони здоров’я готова до пандемії краще, ніж століття тому

Тож зберігайте спокій, мийте руки, читайте перевірені джерела і залишайтесь із Old York Times.

Автор — Антон Процюк для Телеграм-каналу The Old York Times