bang

Термін «протокольна формула» не має чіткого визначення ні в українських, ні в закордонних дослідженнях, але використовується в розвідках, що стосуються дипломатичного дискурсу та протоколу загалом. Тож, перш за все розглянемо поняття «протоколу».

У вітчизняній та зарубіжній літературі можна знайти багато визначень протоколу. В українських тлумачних словниках цей термін асоціюється переважно з документами: 1) Результат реєстрації в хронологічній послідовності інформації про хід деякого процесу. Документ, який містить запис усього, про що йшла мова на зборах, засіданні, допиті і т. ін. 2) Документ, який засвідчує певний факт, подію і т. ін. і має юридичне значення. 3) Писемна угода між державами; одна з назв міжнародного договору. 4) У судочинстві – документ про проведення певних дій, про їх зміст і наслідки (http://eslovnyk.com/%D0%BF%D1%80%D0%BE%D1%82%D0%BE%D0%BA%D0%BE%D0%BB). У французькому словнику trésor de la langue française informatisé, спектр значень іменника «protocole» набагато ширший й охоплює текстові елементи офіційних документів та застосовувані у дипломатії правила. Наведемо основні значення зі словникової статті «protocole»: 1) збірник формул, які службовці міністерств повинні використовувати під час складання офіційних документів; 2) робоча формула, яку використовують для заголовків та завершальної частини документів і протоколів або в офіційному листуванні голів держав, міністрів, високопосадовців тощо, а також в особистому листуванні; 3) у галузі міжнародного публічного права – документ, протокол міжнародної конференції, що фіксує зобов’язання, які взяли не себе сторони-підписанти, тобто укладений договір, угоду, або короткий виклад дипломатичної конференції чи з’їзду; 4) як сукупність правил і звичаїв, яких необхідно дотримуватися в міжнародних відносинах між головами держав чи їхніми представниками під час церемоній та в офіційній обстановці (http://www.cnrtl.fr/definition/protocole). Етимологічне значення цього терміна пов’язане з офіційними документами, оскільки слово «протокол» походить від грецького protokollon” (protos – перший; kolla – клеїти) й у Візантії означало перший аркуш, приклеєний до манускрипту, що містив помітки про його зміст. Воно також позначало й правила оформлення документів для надання їм юридичної сили, а згодом й правила ведення архіву (Шинкаренко, Дипломатичний протокол та етикет). Пізніше сфера його вживання поширилася і на дипломатичні відносини між державами. Термін «дипломатичний протокол» є однозначним та інтернаціональним. За визначенням «Української дипломатичної енциклопедії», дипломатичний протокол – «це сукупність загально прийнятих норм, правил, традицій та умовностей, яких дотримуються уряди, державні установи, відомства закордонних справ, дипломатичні представництва, місії та представництва при міжнародних організаціях, офіційні особи та члени їхніх родин у міжнародному спілкуванні з урахуванням місцевої практики» (Українська дипломатична енциклопедія: у 5-ти т.//Редколегія: Д. В. Табачник. – Харків: Фоліо, 2013. – Т. 4. – с. 285-286).

Як бачимо, термін протокол є багатозначним і сягає своїм корінням в епоху Античності. За визначенням Кузьміна, це «історична категорія, підсумок багатовікового спілкування країн і народів між собою, накопичення і відбору із нескінченних повторів тих правил поведінки, які найбільше відповідали інтересам підтримання відносин» (Кузьмин, Э. Л. Дипломатическое и деловое общение: правила игры.). Таким чином, протокол націлений на забезпечення належних умов для успішної комунікації між державами. Невід’ємною умовою досягнення цієї мети є засвідчення поваги й пошани до всього, що уособлює державу, і дотримання принципу «міжнародної ввічливості». Окрім того, протокол став вимогою порядку, оскільки відносини як усередині суспільства, так і зовнішні зносини є настільки складними й багатоаспектними, що без чітких правил їх неможливо регулювати. Так, Джон Вуд і Жан Сере стверджують, що протокол є «вираженням наявного ієрархічного порядку, дружніх відносин між державами», а ієрархія притаманна будь-якому організованому суспільству (Джон Вуд. Дипломатический церемониал и протокол. Принципы, процедура и практика / Д. Вуд, Ж. Сере.  http://art-of-diplomacy.ru/books/item/f00/s00/z0000008/st002.shtml). Тож, усередині держави такі правила, традиції та умовності визначаються терміном «державний протокол», визначення якого для України закріплене в положенні «Про державний протокол та церемоніал України»: «це сукупність вимог щодо забезпечення єдиного порядку проведення офіційних заходів за участю Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем'єр-міністра України, Міністра закордонних справ України, інших вищих посадових осіб України з урахуванням загальноприйнятих міжнародних норм, правил і традицій, а також національних традицій України» (http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/746/2002/conv).

Зрозуміло, що дотримання протоколу чи то в діяльності держави на міжнародній арені, чи то у внутрішніх справах, впливає на вибір мовних засобів під час спілкування і визначає структурні та стилістичні риси різних типів документів. В офіційній обстановці переважатиме, безумовно, офіційно-діловий стиль з притаманними йому структурністю, точністю, регламентованістю, підкресленою ввічливістю тощо. Ці риси характерні як для письмових документів, так і для усних виступів. У дипломатичному дискурсі, зокрема, виокремлюють жанри письмової групи – офіційна/ напівофіційна переписка, вербальні ноти, особисті ноти, меморандуми, дипломатичні акти і договори, та жанри усної групи – заяви глав держав та урядів, міністрів закордонних справ, законодавчих органів влади, відповіді глав держав на звернення від громадських організацій чи окремих осіб, промови представників держав на міжнародних форумах, громадських зібраннях, присвячених значущим датам, виступи глав держав, урядів, міністрів закордонних справ на дипломатичних прийомах на честь іноземних гостей тощо (Вестник Челябинского государственного университета (307). Филология. Искусствоведение. Вып. 78. С ПРОТОКОЛЬНАЯ РЕЧЬ В КОНТЕКСТЕ ДВУХ КУЛЬТУР И. Р. Подзолкова).

Усні жанри несуть на собі неоднаковий відбиток офіційно-ділового стилю. Так, високий стиль більше характерний для спільних заяв та особливо для декларацій, а мова комюніке – сухувата і ділова (Поворознюк, автореферат). Загалом, протокольні усні виступи, або протокольні промови (за визначенням Поворознюк), зазвичай готуються заздалегідь і містять найрізноманітніші риторичні засоби, що віддаляє їх від офіційно-ділового стилю. У таких промовах часто наявні оцінна інформація, національно забарвлені елементи (цитати, алюзії, компліменти, фразеологізми тощо), слова з «прихованим змістом» (Вестник Челябинского государственного университета), і значну роль відіграють екстралінгвістичні засоби (інтонації, логічні акценти, жести). У контексті протокольних промов Анісімова Т. В. і Гімпельсон Є. Г. виокремлюють «епідейктичну промову», під якою вони розуміють «урочисту промову з певної нагоди, яка має на меті створити у адресата певний емоційний стан, настрій – відчуття задоволення, гордості, радості або навпаки гніву, презирства, незадоволення» (Анисимова, Т. В. Современная деловая риторика / Т. В. Анисимова, Е. Г. Гимпельсон). Таким чином, усні виступи, метою яких є дотримання традицій і умовностей спілкування у тій чи іншій офіційній ситуації, виконання вимог етикету і ритуалу, можуть бути зразками справжнього ораторського мистецтва й апелюють у першу чергу не до розуму цільової аудиторії, а до почуттів (відчуття гордості, вдячності, співчуття тощо).

Дослідники виокремлюють два види таких промов: перший охоплює жанри, у яких переважає оціночний аспект, а другий – промови на особливих подіях. Варто відзначити, що сама протокольна промова не є центром події, вона не схожа на доповідь, цей вид промови є обрамленням події. Протокольно-етикетні виступи належать до усних публічних виступів і поділяються на: 1) вітальні промови; 2) офіційні привітання; 3) промова на офіційній зустрічі гостей; 4) траурна промова; 5) промова на відкритті об’єкта; 6) вступне та заключне слово на офіційному заході; 7) виступ з оцінкою заслуг людини або організації; 8) моральна проповідь (Вестник Челябинского государственного университета).