Артроз

Хронічне дегенеративно-дистрофічне захво­рювання суглобів, для якого характерна дегенерація хряща, зміна су­глобових поверхонь і розвиток крайових остеофітів, деформація су­глобів; можливе ускладнення реактивним синовітом.

Етіологія

Однією з причин виникнення артрозу є дисбаланс між посиленим механічним навантаженням на суглобову поверхню хряща й можливістю компенсації цього навантаження, що призводить до дегенерації та деструкції останнього. Розвиток артрозу можливий і внаслідок старечих вікових змін.

Патогенез

Суглобовий хрящ формується хондроцитами, розмі­щеними у хрящовому матриксі (в основному представленому високополімеризованими протеогліканами). Хрящовий матрикс армований трипросторовою сіткою колагенових волокон. Дія етіологічних фак­торів призводить до руйнування колагенового каркасу і втрати протеогліканів, що відбувається також внаслідок порушення синтезу їх хондроцитами (метаболічна криза). Зменшення вмісту протеогліканів призводить до зниження механічної стійкості хряща. При цьому зни­жується пружність хряща, супроводжувана зменшенням його гідро­фільності, порушенням процесів дифузії, що значно погіршує умови метаболізму у хрящі (утворюється порочне коло патологічних змін). Виникнення протеогліканової недостатності — провідний патогене­тичний чинник у розвитку артрозу. Через погіршення амортизації суглобові поверхні кісток ущільнюються, розвивається остеосклероз суглобових країв епіфізів. Одночасно по краях суглобових поверхонь епіфізів відбувається компенсаторне розростання хряща з наступним його окостенінням та утворенням крайових остеофітів ("суглобових губ"). У порожнині суглоба знаходяться уламки хряща, які фагоцитуються лейкоцитами. При цьому вивільняються лізосомальні фер­менти, що супроводжується розвитком вторинного синовіту. Рецидив синовіту спричинює фіброзно-склеротичні зміни синовіальної обо­лонки й капсули. 

Симптоми

Захворювання розвивається повільно. Уражуються будь-які суглоби, але найчастіше ті, що зазнають найбільшого наван­таження: на грудній кінцівці — плечовий, зап'ясний, путовий; на тазовій — кульшовий, колінний, надп'ятковогомілковий. Спочатку з'являється хруст у суглобах, потім спостерігаються незначне кульган­ня (наслідок болючості), типова короткочасна скутість при переході із стану спокою до активної діяльності ("півняча хода", короткотривала хода на трьох кінцівках). Ці симптоми при русі поступово зника­ють, але розвивається швидка втомлюваність м'язів. Згодом куль­гання (а значить, і біль) посилюється, стає тривалішим, виникає після будь-якого навантаження. Характерна особливість артрозного болю (визначають пальпацією) та кульгання — це зменшення або повне зникнення їх після відпочинку, на відміну від постійного болю й кульгання при артритах. 

Діагноз

Діагноз в основному грунтується на характерних симптомах та рентгенівських знімках: ураження — звуження суглобової щілини, утворення суглобових губ тощо. У диференціальному діагнозі не­обхідно виключити артрит, дисплазію кульшових суглобів, інфекційні артрити.

Лікування

Зменшують навантаження на суглоб. При довготрива­лому русі показані короткочасні зупинки та відпочинок протягом 5— 10 хв. Призначають румалон, артепарон, мукартин курсами дрібним тваринам по 1 мл, великим по 5—7 мл внутрішньом'язово через день два рази на рік. Особливо ефективний артепарон при внутрішньо-суглобовому введенні: у дозі 0,5—1 ампула 2 рази на тиждень протягомп'яти тинів. Для зменшення болю і кульгання застосовують нестероїдні протизапальні засоби (вольтарен, наклофен, ібупрофен, індоме-тацин, перклюзон, піроксикам тощо) курсами по 7—10 днів.Внутрішньосуглобово ін'єктують трасилол, гордокс—собаці 20 000— 25 000 ОД один раз на тиждень (3—5 ін'єкцій), гідрокортизон (по 50—100 мг у суглоб) з інтервалом 7—10 днів, депомедрол, кеналог, дипроспан та ін. Розвиток артрозу гальмують остеохін, осеопан, тіо-кальцик тощо. З фізіотерапевтичних процедур рекомендовані електро­форез анальгіну, саліцилату натрію, новокаїну, імпульсні струми низь­кої частоти (10—12 процедур на курс), ультразвук та ін. На уражений суглоб накладають компреси з бичачою жовчю, димексидом, бішо-фітом (містить специфічний хлорид-магнієво-натрієвий комплекс) у розбавленні 1:1. Місцево втирають мазі нестероїдних протизапальних засобів (долгіт, фельдин-гель, вольтарен-емульгель тощо).