Джо Гілл «Pop Art»

Оповідач – 12-річний хлопчик, учень шостого класу. Він зовсім не має друзів, його мати покинула сім’ю, коли йому було три роки, а жорстокому батькові за великим рахунком немає діла до власного сина. У школі хлопець намагається здобути славу відлюдника чи навіть наркоторговця, щоб ніхто з однолітків його не чіпав. Тому на перервах зазвичай сидить один десь осторонь від усіх.

Одного разу до класу Оповідача приводять новенького хлопчика, і він… надувний. Вчителька каже, що нового учня звуть Артур Рот і поряд з ним не можна бігати з ножицями та циркулями, бо це може його вбити. На вигляд Арт білий-білий, неначе зефір. Хлопчик не має рота й не може розмовляти, тому завжди носить на шиї записник і набір кольорової крейди та спілкується короткими записками. Він доброзичливо ставиться до нових однокласників, хоче з ними дружити і намагається в усьому допомагати. Але діти надто жорстокі до Арта.

Якось троє хуліганів з класу ловлять Арта та починають бити його ногами і бейсбольними битками, щоб перевірити, як високо той зможе підлетіти. Надувний хлопчик відлітає в кут, де сидить Оповідач. Той заступається за Арта та не дає хуліганам продовжити знущання. З цієї миті вони стають друзями.

Оповідач дізнається, що родичі Арта – звичайні люди. Хіба що двоюрідний дід також був надувним – та одного разу він впав на купу листя, напоровся на граблі і луснув. Батьки Артура – музиканти. Вони завжди хотіли, щоб син також займався музикою, та в нього не вийшло: для гри на клавішних інструментах Арт не мав пальців, для духових – легень. Тому тато з мамою, турбуючись, щоб син міг розвиватись і самореалізовуватись, подарували йому фотоапарат. Сімейство Рот чудово приймає і Оповідача. Вони радіють, що в Арта нарешті з’явився друг, тим більше такий хороший хлопчина.

А от батько Оповідача від такої дружби аж ніяк не в захваті. Він навіть заводить пітбуля, який всякий раз кидається на Артура, як тільки забачає того. Друзі називають пса Щасливчиком, та пітбуль дуже злий і щоразу намагається прокусити Арта. Вже скоро батько сам втомлюється від наявності пса в домі, тож робить йому невеличкий загін на подвір’ї.

Якось друзі дивляться телепередачу про космос. Диктор розповідає, що постійне перебування у невагомості погано впливає на фізичний стан астронавтів – їхні м’язи атрофуються, а серце зменшується. Арт розуміє, що ідеально підходить на роль астронавта, адже не має ані серця, ані м’язів, а ще любить зірки та космос. Він мріє колись перевірити, чи правда, що коли дістаєшся до неба, воно відкривається, щоб випустити тебе назовні.

Хлопці вигадують для себе нову забавку. Артур бере декілька надувних кульок у руки, і вони підіймають його у повітря. Звідти Арт робить світлини, а коли треба спускатися, відпускає кульки та м’яко приземлюється. Одного разу хлопчик пролітає над подвір’ям Оповідача і бачить, наскільки погано живеться Щасливчику в його невеличкому загоні. Пес давно витоптав усю траву і тепер день і ніч сидить серед бруду та відходів. Оповідач не розділяє його співчуття:

Арт категорично не погоджується, тож хлопці лишаються кожен при своїй думці.

Батько записує Оповідача на прийом до стоматолога. Вже в лікарні хлопець згадує, що обіцяв зустрітися з Артом. Він телефонує до будинку Ротів, але місіс Рот каже, що син вже пішов до Оповідача. Як тільки прийом закінчується, Оповідач поспішає додому, щоб зустрітися з другом. Та на подвір’ї помічає, що вольєр Щасливчика відкритий і пес вільно ходить біля дому.

На щастя, пітбуль не встигає напасти на Арта, бо той ховається в машині батька Оповідача. Але в салоні занадто спекотно, тож пластик, з якого був зроблений Артур, дуже пошкоджується. З білого-білого, неначе зефір, він стає жовто-коричневим, а ще починає постійно пропускати повітря. Відтепер батьки мають підкачувати Артура щогодини, і цьому ніяк не можна зарадити.

Артур стає все більш сумним і пригніченим, постійно погано себе почуває і більше не може жити більш-менш нормально, як до цього. Він зізнається другові, що все одно мабуть скоро помре, тож хоче закінчити свій шлях серед зірок, а заразом і дізнатися, чи правда, що коли дістаєшся до неба, воно відкривається, щоб випустити тебе назовні. Заливаючись слізьми, Оповідач прив’язує друга до повітряних кульок і випускає в небо прямо біля моря… За декілька днів мертве спущене тіло Арта знаходять на узбережжі.

Батьки Артура продають будинок і їдуть з міста. Оповідач важко переживає втрату друга. Він постійно плаче, через що стає мішенню для шкільних хуліганів. А через проблеми з навчанням його на другий рік залишають у шостому класі.

Проходить декілька років. Оповідач навчається в університеті і зустрічає там дівчину Рут – білу-білу, неначе зефір. Це другий раз у житті, коли він на власні очі бачить надувну людину. Вони знайомляться, і виявляється, що обоє навчаються на факультеті англійської мови та літератури. Між Рут і Оповідачем так багато спільного, тож вони стають гарними друзями, а одразу після завершення університету одружуються.

Кінець.

Ще більше переказів та історій – у Telegram-каналі Ти шо, Тютюнник?