Андрей

Выбрать сюжет

Цель сюжета: перейнятися інтересом до персонажу

Интересное начало

— место действия

— внешность героя

— характер героя

— суть конфликта

— попытки героя решить задачу

— изменения героя и/или ситуации

— разрешение конфликта

____________________________________________________________________________

Наступна розповідь має на меті краще розкрити особистість Андрія. І головне у цьому синопсисі — він не абстрактна фігура у вигаданому світі. А людина, зі своєю історію, характером та світоглядом. Із поглядами, які виділяли його з-поміж інших та вчинками, які привели до трагічних наслідків.

Незважаючи на те, що сьогодні Андрія з нами більше не має, пам'ять про нього живе досі: у серцях та розумах сотні українців. У рядках, які увічнять її коли останні згаснуть, щоб згодом спалахнути з новою силою.

Для мене наша історія знайомства бере початок з волонтера(-рши) Анжеліки. Я був 19-річним хлопцем, який вже кілька місяців намагався вступити до одного з добровольчих батальйонів. Із досвіду тільки короткотривалі сутички на Майдані, тоді як Андрій встиг побувати на реальній війні і щойно повернувся з Іловайську.

Один дзвінок, і вже за кілька днів я прямую в сторону Дніпра — Андрій про все домовився. Взагалі небайдужість до оточення і вирішення чужих проблем — були його відмінною рисою. Тому недивно, що довкола завжди гортувалися люди. Це не обійшло увагою керівництво батальйону, яке запропонувало йому очолити власний підрозділ.

Варто зауважити, що погодився Андрій не відразу. Зваженість — була його другою помітною рисою. Головна причина роздумів, по словам самого Андрія полягала у відповідальності. Він не боявся зобов'язень, аж ніяк. Навпаки, віднізся до питання з усією серйозністю: хотів пересвідчитися, чи зможе приділити справі достатньо зусиль, щоб не йти на компроміси. Цієї ж тактики він притримувався вже будучи командиром.

І ось перед вами постає середнього зросту чоловік: завжди з короткою стрижкою, блакитними, як глибоке озеро очима, колоритною бородою та доброю усмішкою. Коли ж ситуація потребувала серйозності Андрій змінював її на... А такі випадки в силу обставин траплялися часто.

І ось ми вже у лісі.

У той час видалась особливо тепла осінь: у повітрі стояв запах опалого листя. М'язи поволі почали нити, ноги оніміли від нерухомості. На лобі виступили краплі поту, відчуття дискомфорту загострювалось. Ковток повітря і самозаспокоєння. Уважність зараз буде, як ніколи доречною.

— «Він десь поруч, головне не ворушись» - прошепотів Андрій.
— «Але ж зараз не час, чому просто не втік?»
— «Не знаю. Мені здалось у нього текла слина. Думаєш...?»
— «Ні, навряд чи. Гадаю просто захопився.»

Це було дивним відчуттям. Ще годину назад він полював на нас, а щойно сам став здобиччю.

— «Кабан швидко бігає, має чудовий нюх і дужу силу, але не вміє мислити. Мені це щось нагадує». Андрій опустив зброю і зробив кілька обережних кроків в сторону закривавленої тварини.

«Я не хотів цього робити. Не хочу вбивати. Але вони не залишають нам вибору. Не ми почали цю війну.»

— «Не ми!»

Поля Донбасу взимку — це рівнини вічної мерзлоти. Принаймні, так тобі здається коли мороз проїдає шар одягу пронизуючи до самих кісток, а постійна втома уповільнює час.

Хуртовина заважала огляду, а під снігом спочивали кілометри вкритих льодом доріг, що підступно несли колеса в сторону узбіччя.

Тишу порушив дзвінок.

— «Ало» - Андрій приклав слухавку і відповів серйозним голосом.