20-30 роки.
Andriy MishchukП'ята основна (Зал поч.ХХ ст.) 20-30 роки, зміни в експозиції. Продаж картин за кордон, поділ на "українське і неукраїнське мистецтво". Автор - Міщук
Дійові особи:
- Данило Михайлович Щербаківський - трішки поїхавший після смерті друга науковець - Андрій Міщук
- Поліна Кульженко - поки ще молода аспірантка, кар'єристка - Олександра Тимофєєва
- Федір Людвігович Ернст - інтелігентний мистецтвознавець - Роман Гондз.
- Єфім Григорович Білоцерківський - голова Агентства закупівлі старовинних речей, малоосвічений діяч з завдатками оратора - Паша Михальов.
- Антін Онищук - етнограф, біблотекар, людина розумна, але слабка, автор доносів на Щербаківського - Сергій Онищук
- Любов Мулявка - аспірантка, учениця Щербаківського як і Кульженко (конкурентки) - Аня Качковська
Між 21 квітня 1926 та 10 червня 1927 року. Біляшівський вже помер, Щербаківський ще не втопився.
Незадовго після смерті Біляшівського. В кабінеті сидять Щербаківський (щось пише, звертає мало уваги на співрозмовників), Кульженко, Ернст.
Е.: Даниле Михайловичу, які Ваші пропозиції?
Щ.: На рахунок чого?
Е.: Тобто? А про що я останні дві години розповідаю?
Щ.: Вибач, прослухав...
Е.: Дві години???
Щ.: Розкажи коротко.
Е.: Якщо коротко, то вийшов указ про реорганізацію діяльності у Києві Аґентства із закупівлі старовинних речей при Київському Госторзі. Нічого хорошого нам це не сулить.
Щ.: А відколи це Госторг нам сулив хоч щось хороше? Він діє вже стільки років - вони відібрали уже все що можна було винести. Навіть паркет. Він то яку цінність предсталяв?
К.: Так, Даниле Михайловичу, ми розуміємо, що Вам зараз важко, ми після смерті Миколи Федотовича усі страждаємо і погано розуміємо як жити далі, але знаємо одне - те, що залишилось, треба усіма силами вберегти.
Щ.: Після вбивства ти хотіла сказати?
К.: так, звісно вбивства. Може продовжимо?
Щ.: Бідний Коля... закатували у тюрмі, іроди...
К.: це вже ні в які рамки не лізе. Він сам помер, сам! Краще б за живих своїх друзів переживали, вони з такою антидержавною риторикою довго не протягнуть. Коцюбинська, тепер Макаренко, хочете бути наступним?
Я, звісно, не знімаю ні з кого відповідальності, але все ж думаю треба вміти підлаштуватись під умови.
Щ.: Поліно, нагадай чому ми зібрались?
К.: не дати Госторгу відібрати решту цінного.
Щ.: мазня важливіше людей?
Е.: звісно ні, але може займемось тим на що здатні?
Щ.: у нас лише україніка залишилась, її не чіпають.
Е.: якраз цьому і були присвячені наші останні півтори години!
Щ.: перекажи коротко.
Е.: ви взагалі указ, який прийшов особисто Вам, читали? переоцінка, дорогу україніку - на вивіз.
Щ.: хатки й садки вишневі? думаю це мало кого зацікавить.
Е.: зацікавить, якщо це намалював Врубель чи Ґе. Ви ж самі науковий супровід писали, а там ціна є.
Щ.: (підривається) ТО ЧОМУ ВИ СИДИТЕ І НІЧОГО НЕ РОБИТЕ? Коли вони прийдуть?
К.: ЦЕ МИ НІЧОГО НЕ РОБИМО?... охтижбл...
Е.: Добре, давайте врешті думати!
Щ.: покличте Любу!
(Ернст виходить і кличе)
(заходить Любов Мулявка)
Щ.: Любо, ти як моя найкраща учениця повинна нам допомогти. Пробач, Поліно, ти мене розчарувала.
(Кульженко закатує очі)
Л.: Звісно! знову ті ікони в кабінет віднести? Я не проти, до мене ж комісія заходить майже так само нечасто як і до музею. Немає проблем якщо їх знайдуть і мене посадять.
Щ.: от і прекрасно. Тепер картини! Підійде по-науковому, Федоре, знайди мені хорошого експерта-мистецтвознавця!
Е.: нас тут семеро працює, троє перед Вами, можу ще сторожа з бібліотекарем покликати і буде майже увесь штат.
Щ.: Бібліотекар мені не подобається. Добре, будемо вибирати з того, що є...
Е.: Тоді експерт я. Пробач, Поліно, ти розчарувала.
Щ.: Прекрасно, тепер як експерт, скажи мені що зробити з картиною Ґе, щоб не відібрали?
Е.: не знаю, я не в тому орієн...
Щ.: (перериває) поганий експерт. Люба?
Л.: в кабінет?
Щ.: хм... Поліно, ти знову у грі, говори.
К.: яка честь (сарказм). Розіграємо карту науковця-сторожа. Ми нічого не знаємо, документи погубили, хто картину писав - взагалі без поняття, перейдемо на російську, ніхто нічого не зрозуміє, не перший же раз. Як вам?)
Щ.: Те, що хотів почути! Молодець, не розчарувала. Тільки не "писав", а "малював", ми ж сторожі.
К.: як швидко ви можете перемикатись із абсолютної меланхолії та туги за другом в обман керівництва??? (неприховане нерозуміння)
Щ.: Підлаштовуйся, Поліно, складні часи, не маленька ж.
Федоре, ховай документи!
(Ернст вибігає з документами, вертається)
(Усі щось копошаться, через трохи часу заходять Білоцерківський і Онищук)
О.: вот они все, я могу быть свободен?
Б.: свободен? какое хорошее слово.. нет! а сейчас можеш идти.
Щ.: Доброго дня, ви хто такі? (звертається більше до Онищука, ніж Білоцерківського)
Е.: це наш бібліотекар.
О.: ага... (осудливо мотає головою)
Щ.: ох цей музей, всіх не запам'ятаєш!) Ми тебе якраз чекали, залишайся.
О.: якщо чекали, то могли б покликати, завжди ви тут самі щось робите.(
Щ.: жартує. А Ви, пробачте, хто?
Б.: Ефим Григорьевич Белоцерковский, заведывающий Агентством закупки древних вещей.
(усі починають переходити на російську, але виходить радше суржик)
Е.: Ернст Федор Людвигович, научный сотрудник, отвечаю за картинки, ничего особенного. (тиснуть руки)
Щ.: Щербаковский. (холодно)
К.: Поліна. Белоцерковский, Винницкий. Вас по какому принципу вообще на роботу берут?
Л.: И нет, мы вас не ждали. Я Люба.
Б.:Очень хорошо. А где ваш директор, товарищ Винницкий? Мне бы с ним сначала переговорить, я полагаю вам неизвестна причина моего визита?
Е.: нет конечно, ни малейшего понятия.
Б.: так и думал, опять телеграф сломался, телеграмма не дошла.
Так, а директор где?
Щ.: не отчитывался, не знаем.
Б.: хорошо. Тогда обьясню я: вам предстоит переучет ценностей музея для их следуещей перепродажи на нужды Советского Союза, это приказ.
Е.: это неожиданно для нас. А ведь разве такой пееручет в прошлом году не проводился? У нас уже мало что и осталось.
Б.: Потребности государства ростут. Перетрясем ваши схроны еще разок (з ввічливого тону переходить на жорсткий)
Несите украинику!
Щ.: извините, не уполномочены решать без директора.
Б.: Товарищ Онищук, может Вы подскажете где директор? надо решить вопрос поскорее.
О.: товарищ Белоцерковский, товарищ Винницкий недалеко, в ЧК с докладом пошел.
Б.: ждать не будем. Что ж я сам в каких то картинках не розберусь? Товарищ Мулявка, несите Ге. Товарищ Кульженко, несите Врубеля. Начнем экспертизу.
Щ.: Экспертизу могут проводить лиш сотрудники музея.
Б.: меня интересует только цена, мазню смотреть не буду. Хотя конечно, я хороший эксперт в драгоценностях, немало уже повидал.
(Люба приносить картину Ґе)
Б.: украиника? почему предидущая коммисия не изьяла?
Щ.: украинские мотивы и автор тоже.
Б.: Ґе? он же больше русский чем украинец?
Е.: Перепрошую, Ге.
Б.: А я что сказал? Ґе же.
Е.: нет, Ге. Украинский художник Ге.
Б.: Вы утверждаете что Ге и Ґе разные люди?
Е.: Канечно, Ге творив в Украине, Ґе за рубежом. Они кажется родственники, но утверждать не буду. Ценность представляет только Ґе, вы же знали?
Б.: розумеется я знал об этом, этот ваш Ге подделка еще та. Товарищ Мулявка унесите это.
(Кульженко заносить ще одну картину)
Б.: Тут надеюсь Врубель?
Щ.: как как вы сказали? я уже немолод, мне же слишиться буква В в начале?
Б.: нет, не слишиться, наверное...
Щ.: Картина Рубеля перед вами.
Б.: эм... а точно Рубеля? меня интересует Врубель.
Щ.: та что же со слухом моим сегодня? Вот ваш Рубель.
Б.: Нет, Рубель не нужен. Или Рубель и Врубель одни и те же люди? странно.
К.: правильно говорить Рубель, Врубель - это его хутор, на котором он жил.
Б.: какой еще хутор?
Щ.: Врубель, Полтавщина.
Б.: Селянское??? унесите это, этим только полы застилать.
Еще что-то ценное есть?
Е.: нет, и не было никогда, откуда?
Б.: хорошо, я доложу. Мы еще вернемся, уже с товарищем Винницким вместе, он то отличяет вашу мазню от ценностей.
Щ.: но и Вы ж тоже!
Б.: ну и я тоже, конечно.
О.: (до Білоцерківського) они вам наврали.
Б.: ЧТО?
О.: Щербакивский врет и прячет картины. Они вместе разыгрывали перед вами комедию, это сговор против Вас и советской власти. Он не первый раз такое проворачивает, я все видел, и не раз уже об этом рассказивал уполномоченным органам. Виницкий именно поэтому в ЧК и пошел.
Б.: Товарищ Щербаковский, что Вы можете сказать на это?
Щ.: только лиш то, что не зря мне Онищук никогда не нравился. Но, в этот раз врать не буду. Я берег картины от вас и вам подобным. Вы отбирали их в 1921, разграбили все в 1923, крушили и ламали в 1925. Я не могу позволить делать то же и сегодня. Антине, надеюсь это того стоило.
(всі в шоці)
Б.: Товарищ Щербаковский, за такие слова вы сядете. Я уже молчу о вредительстве!
Щ.: В этом нет нужды. Вот.
(передає усім прощальні листи і йде топитись)