Як сталін і комуністи створили «русскую освободительную армию»

«радянський народ у єдиному пориві боровся проти німецько-фашистських загарбників, хто – у лавах красной армії, хто – у лавах партизанів, а хто – просто шкодив по дрібниці.» Цей штамп іще радянської пропаганди відомий кожному. Сучасна російська пропаганда теж не цурається його використовувати. Отже, в жодному разі не применшуючи героїзм воїнів антигітлерівської коаліції, схиляючи голову перед мужністю і стійкістю солдатів, які віддали життя у боях за свободу людства, пам’ятаючи закатованих нацистамив таборах смерті, з повагою ставлячись до ветеранів… хотілося б зрозуміти, а чи справді цей порив був «єдиний»? 

За інформацією російського історика Кирила Александрова, за всю війну на боці фашистської Німеччини воювало приблизно один мільйон сто п’ятдесят тисяч громадян срср, зокрема близько 500 тисяч «великоросів». Доктор історичних наук Олег Романько вважає, що на кінець війни у складі вермахту та сс перебували 470–475 тисяч радянських громадян, що становило 10–15 % від загальної чисельності німецьких збройних сил. 1,3–1,5 мільйона громадян срср, за підрахунками Романька, воювали за нацистів. Є і інші підрахунки, але спеціально наводяться цифри від російських науковців, аби уникнути «двочитання із західними русофобами». І сьогодні хотілося б декілька слів сказати не про мораль і зраду, а про причини, що спонукали радянських солдатів, офіцерів та просто громадян до співпраці з ворогом.

Певно один із найвідоміших колабораціоністів ізрадників «великої вітчизняної війни» – це радянський генерал, герой оборони москви у грудні 1941 року, за що був нагороджений орденом красного знамени, Андрій Власов. Він перейшов на бік німецьких загарбників, пізніше був керівником «русского освободительного движения», головою президії «комитета освобождения народов россии», головнокомандувачем «русской освободительной армии» (РОА).

Власов перейшов на бік ворога у 1942 році. А перед цим іще був страшний 1941 рік… Тож на якій нивівін вирішив запропонувати гітлеру створити РОА? Навіть поверхневий аналіз деяких подій тих часів дає можливість засумніватися в «геніальності» сталіна» та «єдиному пориві».

Нікому непотрібні полонені

За інформацією німецького командування, у період з1941 по 1945 рік у нацистському полоні побувало п’ять мільйонів 279 тисяч красноармійців. Генеральний штаб російських збройних сил наводить трохи іншу цифру, але вона теж вражає – чотири мільйони 559 тисяч полонених. Із них три мільйони 800 тисяч потрапили у полон у перші п’ять місяців війни. 

Керівник срср іосіф сталін відмовився від своїх полонених солдатів, оголосивши їх «зрадниками батьківщини». Були відкинуті і послуги Міжнародного Комітету Червоного Хреста та пропозиція президента США Франкліна Рузвельта про підписання з гітлерівською Німеччиною угоди про гуманне ставлення до полонених, застосування до них Женевської Конвенції 1929 року про поводження з військовополоненими. Важливо, що Конвенція 1929 року була своєрідним послідовником Гаагської конвенції 1907 року, ініціатором якої була саме російська імперія. Тож формально нацисти були непідзвітні нікому і могли чинити з полоненими на свій розсуд. 

Полонені західних армій перебували у комфортніших, якщо можна так сказати, умовах. Один із французьких солдатів так писав у своїх спогадах: «Табір російських військовополонених відділений від нашого табору подвійним рядом колючого дроту... Велика кількість росіян щодня помирає... Кожен другий день померлих і тих, хто вмирає, без розбору навантажують на один і той же віз... і скидають в ями».

Якось російська емігрантська діаспора намагаласяврятувати співвітчизників. Костянтин Кроміаді писав, що німецьке командування дозволялозабирати полонених українців. Комісія з відбору дуже часто під виглядом українців оформлювала і росіян, «і потрібно віддати належне членам українського комітету: вони знали про це, але не було жодного випадку, щоб хтось видав. Російських полонених, які виходили з українцями, вони вивозили, годували, і потім відпускали на всі чотири сторони». Але, як усі розуміють, урятувати вдавалось небагатьох.

Тож радянські полонені фактично перебували у безвиході, і шукали шанс врятувати власне життя.

Неєдиний радянський народ

Багато радянських генералів та офіцерів, які опинилися у полоні, дуже добре пам’ятали сталінські репресії 1937–1938 років, коли було просто знищено майже весь комсклад радянської армії. Селяни не забули продрозверстку, розкуркулювання, колективізацію, масовий голод. І таких було немало у гітлерівських таборах. 

Окремо слід згадати про населення окупованих срср регіонів. Так у 1939 році радянський союз захопив майже 200 тисяч квадратних кілометрів, зокрема Західну Україну, Західну Беларусь, Східну Польщу та Південно-Західну Литву. На цих територіяхпроживало 13 мільйонів людей. У 1940 році була захоплена Бесарабія і Західна Буковина – 50 тисяч квадратних кілометрів із населенням майже чотири мільйони. Також у 1940 році срср окупує Естонію, Латвію та ще частину Литви. 

На території «нових республік» радянська влада швидко розгорнула «кращі радянські традиції» – репресії, колгоспи і т. і. Тож призвані з початком війни з гітлером до лав радянської армії новобранці мали «дуже потужну мотивацію» щодо захисту радянської влади. 

Андрій Власов у 1943 році у своєму відкритому листі «Чому я став на шлях боротьби з більшовизмом» написав такі рядки:

«Вищі досягнення російського народу нерозривно пов'язані з тими періодами його історії, коли він пов'язував свою долю з долею Європи, коли він будував свою культуру, своє господарство, свій побут у тісному єднанні з народами Європи. Більшовизм відгородив російський народ непроникною стіною від Європи. Він прагнув ізолювати нашу батьківщину від передових європейських країн. В ім'я утопічних і чужих російському народу ідей він готувався до війни, протиставляючи себе народам Європи».

Отже, колишній радянський генерал Власов отримав внаслідок тоталітарного підходу до власного населення з боку радянської влади значний мобілізаційний резерв зі складу попередньо навчених колишніх вояків ркка. Тільки в РОА та «комитете освобождения народов россии» служили більш як три сотні представників комскладу красной армії, органів держбезпеки та флоту. 

За архівними даними, чисельність РОА у 1945 році становила 120–130 тисяч бійців. За вибіркою 1949 року, яку зробили серед власівців у місцях відбування покарання в таборах срср (понад 112 тисяч), національний склад був таким: 54 тисячі росіян, або 48 % від загальної кількості, 20 тисяч українців, або 17 % РОА, білоруси – майже 4 %, грузини, вірмени та узбеки – по 3 % тощо. Іншими словами, в РОА були представлені майже всі національності радянського союзу. За статистикоюпредставництва народів срср у загальній чисельності «зрадників радянської влади» відносно чисельності населення в союзі на той період, найбільшими опонентами совєтской імперії були литовці – з радянською владою воювали 2,5 % населення, калмики – 5,2 %, естонці – 7,9 %, латиші – 9,2 %.Тож говорити про «єдиний порив» усіх радянських народів, мабуть, неправильно. Тиранія завжди, історія цьому свідок, викликає тільки супротив власного народу.

Головнокомандувач РОА Андрій Власов потрапив у полон до радянських військ у 1945 році під час Празької операції, був позбавлений військового звання генерал-лейтенанта радянської армії та всіх військових нагород, за вироком військової колегії верховного суду срср (звинувачений у державній зраді) був страчений 1 серпня 1946 року.

12 травня 1945 року РОА була розпущена. 

І насамкінець. Скрепи – це складний процес з броунівським рухом, коли героїзація, створення міфів та сталих штампів стоять поруч зі зрадою та правдою життя. 9 травня 1980 року в столиці Чехії Празі був встановлений пам’ятник радянському маршалу івану конєву за участь у звільненні Чехії та Праги від нацистів. Чехи кажуть, що пам’ятають і вдячні радянським воїнам за це, але також вони не забули і про участь конєва у придушенні Угорського повстання 1956 року та його лідерство в операції інформаційної розвідки напередодні вторгнення радянських військ у Чехословаччину 1968 року. Тож після довгих суперечок за участі дипломатів рф 3 квітня 2020 року пам’ятник демонтували. 

Пам’ятають чехи і про інше. 30 квітня за рішенняммуніципальної влади у Празі встановлено пам’ятникі меморіальну дошку на честь військовослужбовців РОА. На пам’ятнику зазначено, що у травні 1945 року командування 1-ї дивізії РОА вирішило прийти на допомогу жителям Праги, які повстали проти німецької окупації, і в боях за визволення чеськоїстолиці загинуло 300 солдатів РОА. Є інформація, що сам головнокомандувач Андрій Власов підтримав цю операцію. Можливо так власівці, зрадивши вдруге, намагалися заробити собі пробачення у союзників з антигітлерівської коаліції за свою співпрацю з нацистами. Можливо,.. але це вже історія. 

В архівах Служби зовнішньої розвідки України зберігається справа генерал-лейтенанта срср Андрія Власова. Зібрані в ній документи вперше розкриють широкому загалу зміст оперативних заходів, що здійснювало четверте управління нкдб урср для з’ясування обставин потрапляння Власова у полон, діяльність на чолі РОА, встановлення його місцезнаходження та створення оперативних позицій в його близькому оточенні для захоплення живим абож знищення.