Про науку
Якщо чесно, за роботою я і забула про необхідність цього листа. Але почувши прекрасні думки пані Даниленко про англійську мову, вирішила, що дарма. Тому що питання мови і в сучасній науці актуальне.
Тож, в минулому ефірі (чи афтер-паті, вже не згадаю) Вам поставили питання: "чому українська наука занепадає?" Ну а оскільки я навчаюсь в аспірантурі (істфак КНУ), і вважаю, що маю стосунок до науки, хоч і здобутки мої наразі скромні, хотіла б розгорнуто відповісти. Бо питання, якщо чесно, дратує. Та і сама наукова кухня, так би мовити, специфічне середовище.
- Про стереотип "занепадаючої науки". Дурниці, як на мене. Ну от серйозно. Якщо спитати пересічного українця, кого з українських науковців він знає, ну... думаю, він або вона назве когось з діячів минулого, на честь яких названі вулиці. Наука в Україні мало популяризується, це справа купки ентузіастів, у яких немає значних фінансових ресурсів. Щоб величезна кількість людей заговорили про науковців, потрібен якийсь скандал, як то з деканом КНУ Теслею (нині проректором НАУ!), що подав до суду на шановану вчену-математика. Ну або плагіатні скандали, як то з Катериною Кириленко, кодове ім*я "лептонівна". Те, що в нас немає свого Ілона Маска, геть не означає, що наука в занепаді (до речі, він нещодавно відсмалив про інопланетян та піраміди, це просто рукаліцо). В нашій країні навряд чи в нього щось би вийшло:))) У нас в принципі люди мають мінімальні знання про те, як науковці працюють, і добре, якщо ці знання взагалі хоч якісь є. Загалом науковців у нас у відсотковому відношенні набагато менше, ніж в західних країнах, тому і резонно наукової продукції так само менше. Насправді наших технарів-природничників нерідко запрошують закордон на стажування чи викладання, себто рівень їх праць та ерудиції непоганий. Гуманітаріям складніше, часто треба сильно підлаштовуватись під кон*юктуру країни чи установи-грантодавця. Загалом займаючись історією Польщі, наприклад, то в самій Польщі не дуже складно знайти якусь цікаву програму стажування. Чистим україністам складніше, бо ці теми переважно нішеві, але так само можна знайти щось цікаве від діаспорних установ.
- Чому власне є занепадницькі настрої? (Окрім незнання громадськості) Проблема у фінансових ресурсах, точніше, їх нестачі. На науку виділяють менше 1% ВВП. Скільки з цих 0-щось-там-відсотків дають НАНУ, не знаю. Але 80% фундаментальних досліджень робляться саме там, попри консервативність керівників, наявність баласту і т.д. Університетські викладачі завалені нікому не потрібною паперовою роботою, часто щось роблять "на отвяжись", бо звіти-звіти, їм не вистачає часу і матеріальної бази. В західних університетах менше паперів, менше пар, але більше часу на науку. Тому і більше пристойних наукових осередків при університетах.
Ще про 0-щось-там-після-коми-0-відсотка. Навіть поява спецфонду для підтримки досліджень не надто змінила ситуацію. Нестача у фінансах найчастіше проявляється у вимушених недоплатах зарплат. Тому так виходить, що люди зі значним науковим стажем заробляють менше касира в АТБ. Звісно, це демотивує молодь йти в науку. Тому що ти не можеш спокійно вести своє дослідження, бо постійно на підробітках, щоб мати нормальний рівень життя. Або доводиться братись за якісь комерційні речі, себто часу на написання нормального грунтовного дослідження менше. У мене був великий курс, могло вийти як мінімум з десяток гарних науковців. Ну, дехто має роботу по спеціальності, але все одно це меншість. Більшість працюють в приватному секторі, щоб мати можливість нормально заробляти і допомагати батькам фінансово. В Литві, наприклад, не все ідеально. Проте коли уряд виділив чималі кошти на науку і підвищив зп науковцям, середній вік наукових співробітників лит. академії знизився, бо з*явилась молода кров. + Вони мають чимало грантових програм, в яких можуть брати участь іноземці, що займаються історією цієї країни.
3. О. ще про фінанси та інформаційну безпеку. І про НАНУ. Справа в тому, що в нас досі збережений радянський примат панування "фізиків над ліриками". 30 років незалежності, і навіть війна однаково мало вплинули на розуміння того, що українська гуманітаристика важлива (!). В керівництві академії гуманітарії майже не представлені. Безумовно, на технічні та природничі науки потрібно більше коштів, тому що нове обладнання, реактиви, розбудова і осучаснення лабораторій вартують дорого. Але ходять чутки, що на гуманітаристику виділяють лише 5% коштів... Я думала, що хоча б 15... Потрібно ж принаймні друкуватись не на газетному папері, ну чорт забирай! (так, пдфки журналів є на сайтах установ, але все ж...). Точної цифри по відсоткам не знає ніхто, фінанси академії - непублічна сфера. Де-юре НАНУ автономна, в цьому є свої плюси - умовно, Зеленський і Кабмін не можуть всіх розігнати, бо вакцину від ковіду ніхто не винайде за мільйон гривень, як і ще багато чого. Але мінус в тому, що розподілення коштів, у т.ч. на зп - справа по суті таємна. Не виключено, що електрик в Президії НАНУ отримує більше, ніж деякі наукові співробітники...
Кілька років тому молодь і середнє покоління піднімали питання необхідності проведення незалежного аудиту майна НАНУ з залученням іноземних фахівців, та необхідність прозорої фінансової звітності, як і створення нормальної грантової системи. І якщо грантовий фонд таки був створений (хоча його часто критикують, і є за що), то з фінансовою стороною все складніше. Цього року мають бути вибори нового очільника НАНУ, програми деяких кандидатів вселяють обережний оптимізм. Побачимо, як воно буде. Але з фінансами справді не чисто - в Дениса Казанського є відео про забудову земель НАНУ котеджами. А ще НАНУ втратила своє майно в Криму... На жаль, не знаю, чи хтось судився, чи збирається судитись.
3. Ще трохи про гроші, але в культурі. В музейній галузі, де я працюю, теж ситуація переважно паскудна. Найкраще її підсумував директор Одеського художнього музею Олександр Ройтбурд, написавши у себе на сторінці, що він і всі його підлеглі отримують з урахуванням податків однакову зп - близько 5к. Картини Ройтбурда коштують закордоном десятки тисяч доларів. Тут він працює за ідею. Окрім зп, ОХМ виділяють мінімальні бюджетні кошти на утримання будівлі і сигналізацію. Це прогресивний музей з колекцією на мільйони доларів, між іншим. І їх ще постійно довбають колишні регіонали(((( Тому що музей з протікаючим дахом і картинами в рамах, які розвалюються, їх влаштовує більше, ніж сучасний заклад культурній мапі міста. Завдяки своїм зв*язкам директор залучив кошти бізнесменів. Це чудово. Переважно бізнесу начхати на меценатство, але в останні роки є приємні винятки (НХМУ та Мистецький Арсенал - ще приклади цього). Ну от власне, поки в мене висіла ця нотатка в браузері, в НХМУ обвалився портик... Зараз музей і Мінкульт терміново шукають кошти на реставраційні роботи.
4. Щось забагато фінансового. Справа ж не тільки в коштах. Справа в освіті. Перш за все, шкільній. Наші підручники сумні і мало пристосовані до динамічних реалій, мало пов*язані з реальним життям. Але вони формують уявлення про науку. Дуже довго фізика в мене асоціювалась з нудними, незрозумілими і непотрібними по життю задачами. І я вважала її такою, бо мою думку сформував підручник. Вже будучи студенткою і читаючи науково-популярні статті в мережі + дивлячись відео на ютубі, я зрозуміла, яка це крута і цікава наука. З історією в багатьох негуманітаріїв все приблизно так само - що це купка дат і не більше, і що історики страждають фігньою і вічно цю історію переписують. Стереотип закріплюється і проявляється навіть в досить статечних природничників або технарів (це взагалі окрема тема). Ну, звісно, комусь не щастить з викладачем. Інколи особиста антипатія перекидається і на предмет, в мене таке теж траплялось((( Представники інших галузей часто не надто цікавляться гуманітарною сферою і в дискусіях на фб чи особисто часом в грубій формі дають зрозуміти, що для них гуманітарії - вчені другого сорту, бо в нас "неправильні" статті, "неправильні" методи дослідження і всі ми тут лептонівни за визначенням, просто тому що гуманітарії((( Бувають і сексистські коментарі. На мою адресу поки не було, бо я не надто активно щось коментую в різних спільнотах. Наукове ком*юніті теж може бути токсичним, тут свої сосни і табу, у деяких людей стереотипне мислення і купа комплексів((( попри ступені, дипломи і т.д. Це не робить їх кращими((( Взагалі я чула, що агресивні товариші, які показово зневажають співрозмовників, бо в них "неправильна" спеціальність, то меншина. Проте ці люди дуже помітні та активні.
Ще про підручники. Переписувати підручники треба, тому що наука не стоїть на місці. І фізику, і хімію, і історію також. Просто чомусь осучаснення природничих або технічних сфер нікого не дивує, а от те, що науковці ввели до обігу нові джерела і змінились підходи до трактувань історичних подій, от це взагалі шкандаль. "Історію переписують за кожного президента, блаблабла" - такий коментар я побачила в чатику Сраки-мотики((( При чому це був недурний хлопець (здається, айтішник), якому до історії власної країни було не байдуже, читав Снайдера і Плохія і цікавиться українською культурою. Ще кинув камінь на адресу нашого брата - українські історики, мовляв, заангажовані. А хто публікує джерела, статті та готує видання з нішевих тем, на основі яких панове Плохій та Снайдер можуть писати свої дослідження?))) їх праці чудові, написані класною мовою і в крутій формі, і вони багато зробили за популяризації української історії в світі, але-але... Без нашого брата написати ці книги це було б вкрай складно.
Люди, які пишуть про одвічне переписування підручників з історії, тримають в руках смартфон, а не біжать дзвонити в автомат на вулицю. Зміни у технологіях їх не дивують, а от розсекречені архіви, нові введені до наукового обігу джерела і свіжі праці істориків - моветон! До речі, підручники з історії таки змінились на краще в останні 5 років. Принаймні деякі з тих, що з історії України за 8 клас. Бо доти там було чимало всякого різного радянського((( На щастя, деякі автори-педагоги встигли зрозуміти, що підручники варто писати консультуючись з науковцями або в співавторстві з ними, тому що самі вчителі не в силі слідкувати за всіма книжковими чи журнальними новинками.
5. Про мову науки. Важка тема. Ну от нарешті про пані Даниленко, яка вважає, що все найкраще - англомовне. Насправді ніт :) В останні 5 років в Україні пішов двіж з метою загітувати чи навіть змусити наших науковців публікуватись більше закордоном, і переважно англійською. Ідея слушна, особливо для природничників і технарів. Гуманітарії так само можуть знайти можливості, щоб опублікуватись закордоном, наука ж може функціонувати і послуговуватись різними мовами. І все б добре, якби не одне але - гуманітаріїв хочуть змусити публікуватись майже виключно англійською, а часто є можливість такої публікації лише у комерційних не надто якісних виданнях. У гуманітаріїв все інакше, ніж в природничників чи технарів - в нас немає універсальної мови науки. Якою мовою це дослідження може бути цікавим, такою воно і пишеться.
Наприклад, спеціалісти з історії Іспанії чи Франції мають знати іспанську чи французьку відповідно, щоб їх досліження були якісними, був можливим взаємообмін знаннями і вони могли спілкуватись з колегами у своїх ком*юніті; так само для сінолога важлива китайська, для японіста - японська. Англійська в нашій справі переважно приємний бонус. А для філологів і спеціалістів з перекладу - і поготів. Багато гуманітаріїв все ж концентруються на англійській, оскільки англомовних досліджень в деяких галузях чимало. Знов-таки - англійська - то файно, але ж варто враховувати специфіку різних сфер дослідження. Займатись історією Речі Посполитої без знання польської неможливо. А от без знання англійської цілком ок)))
Оскільки англізацію нашої науки просувають без урахування всяких там особливостей функціонування галузей, доходить до абсурду. Мені відомий факт, коли досвідченій і фаховій пані-мистецтвознавиці казали, що її публікації німецькою мовою в престижних журналах у Німеччині нічого не варті!!! Людям з сотнями хороших україномовних публікацій говорять, що вони - погані науковці. Бо не писали англійською! Навіть якщо це дуже фахові і поважні спеціалісти, які часто коментують історичні події в ЗМІ. У Франції і Німеччині вже намагаються протистояти англізації науки, бо що занадто - то не природно. Власна наукова лексика має також розвиватись, особливо якщо йдеться про локальні дослідження. У Німеччині вони спонсоруються культурними фондами, урядами міст чи земель. В нас же місцеві органи влади навіть музеям у якихось матеріальних питаннях допомогти не можуть((( добре, що є УКФ.
Надмірна англізація призводить до ще одного ганебного явища. Появи сміттєвих публікацій і журналів, що діють за принципом "любой капріз за ваши дєньгі". Гуманітарні дослідження англійською опублікувати закордоном дуже легко, якщо є гроші чи знайомства. Тому що вкрай мало таких спеціалістів, які можуть написати фахову та грунтовну критичну рецензію з теми, якою займаються кілька осіб в (часто далекій) Україні. А заробити на комусь - це цілком норм))) Можна опублікувати англійською закордоном навіть те, що в нас в пристойний журнал не візьмуть в жодному разі. Але тут, завдяки нашим чиновникам, такі сміттєві публікації, де видно лише рівень знання автором чи авторкою англійської мови (або її знання перекладачем статті), цінуватимуться куди більше, ніж грунтовне україномовне дослідження, опубліковане у Києві, Львові, Харкові чи Одесі. Природничнику опублікувати хрінь значно складніше - завше знайдеться спеціаліст з близької галузі, який назве речі своїми іменами. Та й дослідження наших хіміків (умовно) можуть бути цікаві в будь-якій країні, де нормально розвивається ця галузь. А кому є діло до історії невеликих міст, написаної на численних архівних джерелах (до прикладу) і чому вони не в ціні, хоча докладена величезна кількість зусиль?(((
Що мене (у т.ч.) тішить у Вашому блозі, так це те, що Ви багато і аргументовано пояснюєте, чому мова важлива. Приклад пані Олени Курило - тому факт. І таких прикладів ох як багато((( Мова науки важлива. Українська мова може і має бути мовою науки. Бажання все перекладати на англійську часто характерне для не дуже розвинених і постколоніальних держав, у громадян яких комплекси меншовартості. В часи СРСР навіть у Львові дисертації з історії України захищались російською. Це просто ганьба! Не можна просто механічно замістити російську англійською.
Як людина, яка трішки пробувала свої сили в перекладах з німецької і на німецьку скажу, що наша наукова лексика небагата, часом надто вихолощена. Коли є з чим порівняти, коли знаєш причини цього явища... Це чутливий і болісний момент насправді, нормальний історик не може бути внє палітікі і не бути державником. Тут я про повагу до інституцій, власної історії та культури і до самого себе врешті-решт, а не про псевдо-патріотизм. На жаль, наші адепти англійської мови не знають цих фактів і не усвідомлюють, чому мова досліджень важлива. При цьому вони необов*язково ідеально володіють англійською. Інтеграція не може бути безумовною, так не буває. Не можна все підміняти іноземною і дискримінувати колег з інших галузей через мову чи сферу дослідження. Це мало чим різниться від радянщини насправді, це неусвідомлений і непереосмислений комплекс меншоварстості. Навіть у маленьких африканських країнах прагнуть цього позбавитись і переоцінити минуле, показавши світу себе особливого і намагаються популяризувати свої місцеві мови замість англійської чи французької (переважно). Ідентичність - важлива річ для розбудови держави.
Мені здається, що нерозуміння важливості наукової української мови можна пояснити відсутністю викладання у ВНЗ історії науки та історії її формування як явища загалом, як і історії наукових дискусій та формування методик дослідження. Ось саме такий предмет варто було б ввести у вишах замість декоративних і поверхових політології, історії України та філософії, які викладають, читаючи з папірця. Особливо на негуманітарних спеціальностях. Незнання чималою частиною фахових природничників і технарів базових речей з історії науки у т.ч. її історії розвитку в Україні провокують дурні беззмістовні дискусії та образи. Якісь такі курси начебто є, але надто поверхові(((
Репресії, численні обмеження, диктат чиновників в часи СРСР - це все десь там, далеко, на сучасну науку це ніяк не впливає. Ну на сучасні інформаційні технології - мабуть ні, а от на україніку... Так само як пані та панове геть не в курсі, чим відрізняються праці гуманітаріїв від праць з технічних чи природничих наук, чому різна методологія дослідження, чому статті виглядають навіть структурно інакше. Останнє було продискутоване в Німеччині десь наприкінці ХІХ ст., зараз такі претензії просто абсурдні і жалюгідні. Чому по-різному представляються громадськості результати різних наук, так само не в курсі. І якщо частина умовних "фізиків" принаймні намагається ну хоч якось розібратись і зрозуміти, чому умовні "лірики" інакше пишуть свої дослідження і що не варто лізти на чужу територію зі своїми порядками... є відверто токсичні особистості. Дехто просто відверто хамить та принижує співрозмовників. При цьому я ні разу не бачила, щоб гуманітарії розповідали біологам, як проводити досліди і де та як публікуватись. Але все це можливо ще й тому, що гуманітарії хочуть відстояти жалюгідні копійки на свої дослідження. Лупати сю скалу будемо ще довго. Замість об*єднатись і відстояти право на гідне фінансування всіх галузей науки - розбираємось, хто має право зватись науковцем, а хто - ні. Абсурд. Я не думаю, що всі природничники і технарі таким страждають, але принаймні навколонаукові дискусії у фб почасти дуже токсичні. Є люди, і навіть з непоганими біографіями, котрі роблять їх такими((( До речі, на розвиток біології радянські репресії таки вплинули, йдеться про знамениту Лисенківщину. Нещодавно бачила коментар від одного викладача біології, який писав, що ми втратили чимало науковців через прагнення Сталіна до "чуда", і це значно відкинуло біологію назад, вплив цього досі відчутний.
Про війну та політику. І знову про гроші. Для тих, хто не в курсі про те, що нашу мову, культуру та ідентичність нищили - какая разніца, чєй Крим. Я не жартую, серед науковців такі люди є. Переважно не серед гуманітаріїв. І вони знають, що війна триває. Просто їм не поясниш, що це ще й війна за смисли і сенси. Їм важливіший факт публікації англійською мовою в журналі, на якому написано Scopus чи Web of Science, ніж той факт, що там реєструють журнали з позначкою Крим, Расія. Наша країна платить власникам баз божевільні кошти, щоб наші жунали та статті там індексувались, і ми мали доступ до опублікованих там статей в інших виданнях. Для спеціалістів з природничих, технічних наук чи комунікацій (себто галузей, що динамічно розвиваються) це важливо. Скандал з кримскім рускім журналом дійшов до МОН, міністерство надіслало протестні листи в офіси цих організацій. Здається, одна з баз цей журнал викинула геть. Я гадки не маю, чим це все закінчиться, але точно впевнена - ми зі своїх податків не маємо морального права фінансувати компанії, для яких Крим рускій. Тим паче, якщо є підозри, що серед їх власників є росіяни з рос.капіталом, попри реєстрацію компаній в США. Може комусь звісно какая разніца, але як на мене, то це просто блюзнірство і знущання з мільйонів наших співвітчизників.
Вистачить вже того, що в одній з баз є журнал "Русин" з невизнаної ПМР, який видається на російські гроші. Видається він чомусь в Томську, але попри високий рейтинг і свою "відомість", нормальні гуманітарії переважно гидують там публікуватись, знаючи, що таку публікацію можна використати проти їх країни. В Донецьку ще хай щось зареєструють, ага. Цікаво, хто з українців побіжить там публікуватись. До речі випадки публікацій в "Русині" достойними українськими авторами, на жаль, були((( Одна з причин - це те, що в журналі попри міжнародну індексацію можна опублікуватись рідною мовою. А мало хто знає англійську на такому рівні, щоб вільно писати нею статті. А публікації в журналах з цих баз вимагає МОН і керівництво університетів. Чомусь останні не прагнули відстояти право викладачів публікуватись там, де вони вважають за потрібне. Є й інші, внутрішньоукраїнські вимоги до саме українських журналів, щоб їх визнали науковими, але виконати їх часом складно і це вимагає додаткових фінансових ресурсів, тому деякі хороші нішеві видання закрились, на жаль. Можливостей опублікуватись стало менше. Водночас ті, де можна опублікуватись за гроші, швиденько виконали всі вимоги і перереєструвались. Отак буває((( Це тема окремої розмови, а тут вже й так серйозний багатолітерник.
6. Про продуктивність віку науковця. Чесно кажучи, мені здається, що найкращий вік, це з 28 чи 30-40. Тому що вже маєш великий пласт знань, за спиною багато відряджень або конференцій (ну, в ідеалі), знаєш іноземні мови, маєш необхідні специфічні навички, необхідні для написання наукових праць чи дослідження вузькопрофільної теми. Власне десь до оцього віку, 40 років, ми всі вважаємось "молодими науковцями", і є реальні можливості поїхати закордон як дослідник чи запрошений викладач + до тебе вже ставитимуться як до рівного. Після 40 виграти грант складніше. Я ще суджу трохи по собі, бо відчуваю, що мої 24 роки часто не дають мені достатньо причин, аби завше вільно почувати себе в компанії інших дослідників. З ейджизмом поки стикалась мало. В моєму віці чимало енергії, але не вистачає досвіду, часом банально начитаності, можливо, впевненості в собі і своїх знаннях. В 30, припускаю, почуватимусь вже інакше. Пам*ятаю, у 16-17 боялась цієї цифри, здавалось, що 30 - той якийсь рубіж. Але чим далі, тим більше розумію, що немає в дорослішанні нічого страшного, це цілком природно, і зараз я почуваю себе куди краще, ніж в нібито прекрасні 17.
Я б не хотіла, щоб оці мої сумбурні замітки створювали враження, ніби науковці ображені, ліниві і просто хочуть отримувати гроші за свої здобутки, не роблячи нічого цікавого, актуального і т.д. Але мені неприємно, що довга клопітка праця над нішевими і маловідомими темами взагалі не цінується (принаймні в цій країні), і щоб мати шанс нею займатись, треба ще додатково десь пахати. Додам ще як історик, що в укр.історії через репресії радянського часу і численні обмеження пізніших років немає величезного пласту досліджень, який був у Європі створений задовго до мого народження. В часи незалежності це трохи компенсували, але цього недостатньо. На це потрібен час і ресурси, багато навичок (наприклад, читання скорописних текстів, і не тільки староукраїнською, а це складно і виснажливо, або знання східних мов, чи ще чогось такого, що не опануєш за кілька тижнів). Цьому часто доводиться вчитись самостійно. Але чи надовго вистачить мотивації сліпнути в архівах, мерзнути в бібліотеках і при цьому отримувати мінімалку??? Коли менеджер-продажник заробляє тисячу доларів... Не так вже й багато укр.іст.тем цікавлять грантодавців, або наші ЗМІ чи нечисленні науково-популярні журнали, або ж онлайн-видання. При цьому дуже багато гуманітарної продукції розраховано на внутрішній ринок, або ж таке пропіарити складно, бо це нішевий продукт для вузького кола науковців чи важливий для дослідження якоїсь конкретної теми.
Наука - це імідж країни. Про неї треба систематично піклуватись і підтримувати її. Навіть якщо бізнес часом її фінансово підтримуватиме, цього все одно буде замало(((. Було б класно, якби принаймні науково-популярні історичні видання виходили більшими тиражами і поширювались по локальним навчальним закладам та бібліотекам. Такі факти мені відомі, наприклад, цим опікувався покійний Дмитро Тимчук та група "Інформаційний Спротив". Але знов таки, не вистачає масштабів, хоча це питання інформаційної безпеки країни, і справа не завше в комерції. "Країні потрібні комедії", ця фраза досі звучить у владних колах, хоча Сталіна і його спадку ніби позбулись((( Відстоювати фінансування несмішного доводиться з боями. Очільниця УКФ - справжній боєць. В науці когось подібного до Юлії Федів не бачу. Можливо, щось зміниться на краще, процес потроху йде, але треба вилазити зі своїх шкарлупок і вчитись бути активними, сміливими і публічними.
P.S. раджу прочитати книгу Сергія Єкельчика "Імперія пам*яті". Там дуже класно розкриті корені стереотипів у сприйнятті українцями себе та інших народів, і ми тільки останні 5-6 років почали більш-менш системно їх долати. Колись ця книжка дуже вплинула на мене і загалом на думку про те, чому нашу історію варто писати інакше, ніж в наших підручниках нульових, чому вона значно багатша і цікавіша, ніж може здатись на перший погляд. З тих часів бачу зміни на краще, збільшення в історичній сфері кількості креативних та освічених людей, як і свіжих актуальних і грунтовних видань - і наукових, і науково-популярних, і всіляких різних блогів (попри всі вищезгадані проблеми!). Просто їх та їх авторів мало підтримують медійно чи то пак гривнею, а нашим ЗМІ більше цікаві всілякі фріки з влади, ніж культура та історія. Маю чимало доказів цього((( Хоча знов-таки, зміни на краще є, просто цього недостатньо, а прорив у науках - складна річ, який не здійсниш на 0-щось-там-%-ВВП. Як і не зробиш вакцину від ковіду за 1 млн грн. Чудес не буває, потрібна системна робота, а з системністю проблеми. Але наука точно не занепадає, просто в деяких людей вавки в голові і стереотипи, яких треба позбавлятись)))