Прихід до влади Павла Скоропадського. Як це було?

Розглядаючи питання: як так сталось, що російський генерал, флігель-ад'ютант світи Його Величності, людина геть відірвана від України і її нехай би культурницького руху, – стала Гетьманом України?

Тут варто зазначити, що сам Скоропадський влади не прагнув, а навіть "боявся" її, а тому опинившись у політиці, проводив все дуже повільно, розраховуючи що воно "саме якось вирішиться". І справді, вирішувалось! Обставини самі кидали Скоропадського на ті кроки, які впевнено просували його до влади: «Довкола мене були люди, котрі говорили, що треба створити Гетьманство, що ось ви будете гетьманом і т. д. Це все я сприймав як жарт і ніколи над цим серйозно не замислювався», – згадував він.

Промовиста ситуація сталася тоді, коли Скоропадського і його 34 армійського корпусу торкнулося питання україназіції. Генерала відверто бентежила така політика зверху щодо частин, він боявся що звернення до національних почуттів вояцтва піде не в то русло і врешті-решт, як то завжди буває, скотиться до більшовизму: «Я побоююсь одного: коли я захочу формувати справді український національний корпус, то я з чистою душею візьмусь за цю справу, як українець, але чи можете Ви дати мені слово честі, що я не потраплю в якусь австрійську інтригу з моїми бажаннями?» – запитував він члена українського клубу при штабі фронту, капітана М. Удовиченка.

З цього всього робимо висновок, що до революційних зрушень 1917 р. Павло Петрович наглухо забуває про Україну і ототожнює свою особу з вищим прошарком російської знаті — аристо­кратією, що робить свою кар’єру навколо палацу Романових.

Коли ж насправді Скоропадський подумав що зможе стати гетьманом?

На це питання він сам відповідає у свої споминах: «Поштовх в ідеї проповідування Гетьманства, вперше, я прочитав в одній статті правничого товариства, основний посил якої був у сильній критиці проти існуючого стану речей і вимаганні, аби владу було віддано якійсь особі з диктаторськими повноваженнями, котрі одні лише можуть порятувати країну. Ця стаття справила на мене враження. Це було на початку другої половини березня 1918 року...». Приблизно в цей же час була створена Українська Народна Громада - партія Скоропадського під егідою якої він прийде до влади.

Бажання стати Гетьманом є, своя партія також є, козацько-шляхетське походження цьому теж неабияк сприяє, що ж заважає?

На той час правила країною УНР, яка щоби вигнати більшовиків з України покликала на допомогу німців. Ті не замислюючись одразу ж відгукнулись на прохання українців про допомогу, але зробили це в обмін на "хліб". Справа в тому, що Німеччина програвала війну і в країні вже не вистачало сільгосппродукції, всі витрати йшли на забезпечення потреб армії, а Україна – житниця Європи, могла ці їх прогалини в економіці закрити. Але ступивши на Україну, німці побачили нездатність тамтешньої влади виконувати взяті на себе обов'язки. Союзники, з безпорадності ЦР, почали виконувати окупаційні функції. Це не подобалося ні німцям, на яких селяни дивилися як на ворогів, ні українській владі, треба було щось міняти і саме за таких обставин Скоропадський знайшов себе (а точніше його знайшли обставини).

24 квітня 1918 р. в резиденції начальника штабу німецьких військ в Україні генерала Гренера була проведена таємна нарада, на якій остаточно вирішили питання про кандидатуру майбутнього диктатора. Перевагу, з-поміж інших кандидатів, віддали П. Скоропадському - він найбільше підходив в уявленні німців на цю роль.

Власне, державний переворот

Відставний генерал мріяв здійснити державний пере­ворот, приблизно такий, який намагався зробити у все­російському масштабі Лавр Корнілов. Уроки та висновки з невдач Корнілова він зробив. На думку Скоропадського, Україні потрібна була бюрократично-військова диктатура, що необхідна для «заспокоєння країни» та відновлення приватної власності. Готуючи зміну влади у країні, Скоропадський намагався залучити до своїх прихильників знаних людей з різних та­борів — з кола «правих росіян», з поміркованих українських патріотів і самостійників, з усіх невдоволених владою.

За розробленим планом заколоту, Скоропадського ма­ли обрати гетьманом «всія України» на Хліборобському з’їзді у Києві, а вже потім, враховуючи реакцію офіційних установ республіки, перейти до здійснення військового захоплення влади. Але повної єдності між делегатами з’їзду не було. Частина депутатів-полтавців із партії хліборобів-демократів іще шу­кала компромісу з ЦР, у той же час «Союз земельных собственни­ков» виступили за негайну ліквідацію ЦР, за відновлення прав приватної власності на землю та ба­жали «правої» диктатури. Скоропадський завітав на засі­дання «Союзу земельных собственников». На цьому засіданні було намічено, що з’їзд буде працювати два дні і що проголошення гетьманської влади відбудеться наприкінці дру­гого дня — 30 квітня. Тобто фактично, гетьманський переворот планувався не на 29, а на 30 квітня.

28 квітня сталося хрестоматійно відоме вторгнення німецького військового підрозділу у зал засідань Центральної Ради з обшуком і арештом кількох урядовців (на днях членами Ради було проведено викрадення відомого київського банкіра Доброго, який окрім махінацій із нерухомостями, лобіював німецькі інтереси в Україні). Коли членів ЦР було відпущено з-під арешту і вигнано із сесійної зали, багато депутатів вважа­ли, що вже відбувся розгін вищої законодавчої влади рес­публіки і стався переворот. Але на подив багатьох свідків інциденту, засідання ЦР було відновлено наступного дня — 29 квітня 1918-го. Брутальність німець­кого командування викликала протести «радівців» і під­хльоснула їх до термінового прийняття першої Конститу­ції УНР. Центральна Рада встигла внести кардинальні зміни до земельного закону — замість повної соціалізації землі Рада визнала на неї приватну власність, — причому до 30 десятин не підлягало відчуженню. Але про це рішен­ня, що мало примирити уряд з німецьким командуванням і власним заможним селянством, уже не довідалися «міц­ні» хуторяни (тимчасові союзники гетьмана з партій хліборобів-демократів і хліборобів-власників). Німці сприй­няли цей крок як спізнілий...

Після конгресу його учасники вирішили всім з’їздом піти на Софійський майдан, де мав відбутися хресний хід та молебень: «Це були хвилини, яких забути не можна. Скільки світлих, чистих надій, скільки бажання працювати! Преосвященний Никодим виголосив проникливу промову. Хор грянув: «Многії літа панові нашому, Гетьману всієї України», дзвони Св. Софії гули щосили. Я назовні був спокійний, але в душі переживав багато. По закінченні молебства, під вітання натовпу, я поїхав додому» - згадував Скоропадський.

Покінчивши з переворотом, 30 квітня для Скоропадського почалися його «8 нестерпних місяців» гетьманства...