FreeСХІД.ua #7 Репортаж з Волновахи, діти "сірої зони" та 4 фільми про Донбас
25 березня 2018 року
Привіт, друзі! Цей дайджест ми вирішили не перевантажувати новинами з Донецька та Луганська. Цього разу більше про людей - їхнє життя, захоплення та боротьбу.
Єдина «важка» історія – про дітей війни, які живуть у «сірій зоні». Без сліз читати неможливо, але… треба. Щоб розуміти, у яких умовах зростають ці хлопці та дівчата, і по можливості допомогти їм та їхнім батькам.
#freeЗОНА
Як уживаються один з одним клани перевізників, що таке прифронтовий поштовий бізнес та чому голова Волноваського району категорично проти включення деяких населених пунктів до так званої «сірої зони», - читаємо чудовий репортаж Дмитра Дурнєва з прифронтової Волновахи.
«До війни Волноваха пишалася статусом столиці найбільшого в Україні сільськогосподарського району та особливим вірменським шашликом та грецькими чебуреками, що продавали у кав’ярні поблизу траси на Крим. Залізнична станція була останньою зупинкою на тупіковій гілці до Маріуполя на Азовському морі.
Тепер відпочивальники трасою більше не їдуть, натомість станція перетворилася на важливий логістичний центр для мешканців непідконтрольних України територій та вимушених переселенців. У раніше сонному містечку відкрилося багато нових можливостей, якими на четвертий рік війни місто навчилося користуватися».
Відео про грецькі чебуреки з села Бугас.
#freeЛЮДИ
Як війна впливає на дітей «сірої зони»?
Журналісти ВВС Україна побували у Зайцевому, Авдіївці, Новолуганському, Майорську й під Попасною. Історії приголомшують.
Одного ранку після тривалих обстрілів маленька Кристинка, мешканка прифронтового селища, прокинулася повністю без волосся. "Всі посилаються на те, що це пов'язано з нервовою системою. Це стрес, переляк і нерви", - каже мама. А 14-річна Маргарита з Авдіївки, що живе на одній з найнебезпечніших вулиць України, дуже добре вивчила, як саме треба ходити до школи: якщо стріляють з правого боку, то повертає на дорогу праворуч за своїм будинком; якщо з іншого боку лунають вибухи, йде в обхід.
Чому це важливо? Загалом “у сірій зоні” живуть 200 тисяч дітей. На території окупованого Донбасу — 600 тисяч. Психологи пояснюють, що психічні дитячі травми війни можуть зробити людину нещасливою, надміру вразливою, неадаптованою в дорослому віці. Загалом наслідків і проявів посттравматичного стресового розладу (ПТСР) може бути чимало. І що за 20-30 років стане з сьогоднішніми “дітьми війни”, спрогнозувати дуже важко.
Волонтер Дмитро Шибалов та його музична терапія
Він завжди усміхнений та привітний. При зустрічі обійме та щиро поцікавиться, чи все гаразд. А ще він - людина з великим серцем і з відкритою дущею. Це все про 29-річного Дмитра Шибалова, який з початком війни не поїхав з Донецька, а став допомагати нужденним. Його історію надрукували «Донецькі новини».
На початку 2016-го Дмитра «депортували» з Донецька. Перебравшись до столиці України, він захопився музикою, а саме грою на джембі – африканському барабані. Об’єднавши навколо себе творчих людей, хлопець створив організацію Rise UP, яка займається музичною терапією з особливими дітьми.
Така терапія необхідна для дітей з інвалідністю, з аутизмом, різними видами відхилень, а також дітям-переселенцям, в яких спостерігається посттравматичний стресовий розлад.
На сьогодні костяк Rise UP – це шість осіб, двоє з яких – переселенці з Донбасу.
Ангеліна Касьянова – голос України у дитячому Європарламенті
Їй всього 15 років, а найближчі півтори року вона буде «голосом» України у Європарламенті – правда, у дитячому. Його мета – залучити молоде покоління до обговорення питань миру, демократії, недискримінації та інших важливих тем для Європи. Дончанка Ангеліна Касьянова у 2017 році вперше потрапила до дитячого Єропарламенту.
«Поки Україна тільки дала про себе знати, що ми не стоїмо на місці, а щось робимо. Зараз нам дуже важливо створити свою локальну раду. Це – 20-25 підлітків, які обговорюватимуть актуальні для України проблеми, а потім я як депутат доноситиму їх до дитячого Європарламенту. Але для нас важливо, щоб ми не тільки говорили, але й щось робили, спілкувалися з дорослими, знаходили спільне рішення. Треба не забувати, що дитячий голос – найгучніший.»
#freeКУЛЬТУРА
Музей монументально-декоративного мистецтва мріє створити у Маріуполі мистецтвознавиця та дослідниця мозаїк Євгенія Моляр.
У відносно невеликому Маріуполі – вісім величезних будинків культури у різних районах, більше п’яти кінотеатрів та понад десять мозаїк, що являють собою найрізноманітніші зразки, за якими можна скласти уявлення про монументально-декоративне мистецтво в Україні загалом.
Саме в Маріуполі відбувся творчий вибух Алли Горської, яка разом зі своєю командою на замовлення ресторану «Україна» створила два видатні та засадничі для себе мозаїчні панно, що великою мірою уособлюють творчий пошук не тільки художників-шістдесятників, а й української радянської монументалістики як явища. З вікна ресторану відкривався вид на море, і натхненні художники, які були дуже вільні у своїй роботі, вже на місці замінили птаха зі свого ескізу на птаха-боривітра, відомого звичкою довго ширяти в повітрі.
Панно «Боривітер» та «Дерево Життя» – це експеримент, що базувався на змішуванні народних традицій, світових тенденцій і радянського мистецтва, з якого народилася нова пластична мова. Пізніше ім’я дисидентки Горської викреслювалося зі списків авторів, а деякі її твори були знищені. Панно «Боривітер» та «Дерево Життя» збереглися, оскільки, виконуючи партійний наказ, місцеві майстри, замість того, щоби збити мозаїку, сховали її за фальш-стіною. Тепер мозаїка відкрита, але її ніхто не бачить, оскільки ресторан не працює і приміщення вже багато років зачинене.
#freeФІЛЬМИ
Цього року в український прокат вийде декілька фільмів про Донбас, анонси яких вже з’явилися.
«Перехрестя Балу»
Документальна стрічка «Перехрестя Балу» Євгена Коваленка та Георгія Спасокукоцького розповідає про ситуацію на важливіших позиціях, про перекриття міжнародної траси «Харків – Ростов». Саме це перехрестя, Дебальцеве – Фащівка – Чорнухіно – Нікішино було головним шляхом до розташування штабу сектору «С» та відповідно Дебальцевського плацдарму. Назву перехрестя отримало на честь першого командира – капітана Ільгара Багірова, він же Балу. Потрапивши в оточення, український командир між рішенням здатися у полон або вмерти робить свій вибір – і підриває себе разом з супротивником.
Позивний «Бандерас»
Військовий детектив «Позивний «Бандерас» розповідає про розвідника, який викриває групу диверсантів, а також намагається знешкодити російського підривника «Ходока». Всі події відбуваються біля рідного села Антона Саєнка (він же Бандерас), чим ускладнюють роботу розвідгрупи. Адже на малій батьківщині Антона вважають зрадником.
«Іней»
Рокас – литовець, який вирішує разом з гуманітарним конвоєм вирушити в Україну. Його романтичні уявлення про війну стикаються з жорсткою реальністю, коли разом з двома військовими журналістами він опиняється у зоні бойових дій. Там, на зруйнованій території, Рокас знаходить своє справжнє кохання.
«300 спартанців Луганського аеропорта»
Зняли фільм про донецьких кіборгів - треба не забувати і про луганських. Фільм Сергія Сотниченка розповість про тих захисників, які у 2014 році майже півроку тримали оборону Луганського аеропорта. 300 спартанців відбивалися від російських регулярних частин, що вперше у цій війні зазнали поразки.
"Дике поле"
У жовтні Україна побачить фільм «Дике поле», який знято за романом Сергія Жадана «Ворошиловград». Цей твір визнано кращою книгою десятиріччя за версією ВВС. Сам роман про людину, яка повертається до міста свого дитинства на Донбасі. Хоче провідати свого брата, який має бензоколонку. Брат зникає, а бензоколонку хочуть захопити місцеві мафіозі. Головний герой застрягає в цьому містечку.
Ваш Донецький прес-клуб