Бартка

Маю такий гуцульський інструмент. Гостра вузьконоса сокира з маленьким тупим обухом  (молоточком), обладнана довгим держаком. Поширена серед мешканців Карпатських гір

Бартка (також відома як валашка, фокош, чупаґа, сокирка, топірець) – традиційна сокира карпатських народів. У давнину бартка була невід’ємним атрибутом кожного дорослого чоловіка. Такий топірець поєднував функції ціпка, що допомагав пересуватися в гірській місцевості та зброї, що мала високу пробивну здатність та порядну досяжність. Сьогодні бартка – це в першу чергу оберіг, який символізує чоловічу силу, прикраса для дому та сакральний предмет у обрядах (напр. коляда) і танцях (аркан).

Бартки виникли водночас із заселенням карпатських схилів: високофункціональне поєднання ціпка, сокири і молотка було породжене потребами специфіки проживання в гірських районах. Її витоки визначають походження не тільки від деяких видів ручної зброї, а й через функціональні потреби мешканців гір: по-перше, ходити гірськими схилами без ціпка досить-таки не зручно; по-друге, була потрібна невелика сокирка, що могла бути корисною як у гірських лісових нетрях, так і при зустрічі з хижаками, а то й розбійниками. Так був винайдений інструмент, що поєднував ціпок з сокирою.

Держаки бартки були довгими, з ясена. Топірці виготовляли різних розмірів і з різного матеріалу. Для дітей і юнаків аби не покалічити одне одного — робилися маленькі дерев'яні, для мисливців і господарів — довгі, що нагадували тростини-ціпки, вони чудово допомагали пересуватися гірськими схилами та переходити швидкоплинні річки. Бартка — була універсальною зброєю, що поєднувала в собі високу пробивну здатність (пробивала обладунок, товсту шкіру, черепні кості) з гарною досяжністю і невеликою вагою.

За кожною сокирою потрібен догляд. Олія льону ідеально підходить для цієї мети.