8.

Похід монголів на Захід

Після падіння Києва монголо-татари завдали удару по землях Галицько-Волинської держави. Багато західноукраїнських міст, здебільшого добре укріплених, чинили опір кочівникам, створюючи перепони їхньому швидкому просуванню на Захід. Наприклад, під Колодяжином татари встановили дванадцять облогових машин, але взяти місто так і не змогли.

Навесні 1241 року полчища Батия, подолавши опір мешканців Півден ної Русі, рушили на захід через Волинь і Галичину. Протягом року військо Батия спустошувало Польщу, Угорщину, Чехію, Хорватію, Трансільванію, Молдову, частину Сербії та Болгарії, після чого по вернулося до Поволжя, заснувавши там но ву державу – Золоту Орду зі столицею в м. Сараї, що лежав у пониззі Волги.

І обступила Київ сила татарська, і був го род в облозі великій. І пробував Батий коло города, а вої його облягали город. І не було чути нічого од звуків скрипіння теліг його, ре віння безлічі верблюдів його, і од звуків іржання стад коней його, і сповнена була земля Руська ворогами.

Київ так вразив завойовників своєю красою, що вони запропонували князям здатися на ми лість переможців. Проте київське віче ви рішило стояти на смерть.

Оборону очолив воєвода Дмитро.

День і ніч протягом 10 тижнів і чотирьох днів кияни готувалися до оборони. Хитрі монголи розташували бойові тарани навко ло воріт, що були побудовані біля Козячого болота – найслабшого місця київської оборони. Узимку 1240 року, коли болото промерзло, кочівники почати штурм. Зруйнувавши ворота, ординці ринули в місто, але кияни «гостинно» зустріли ворога: скрізь на голову кочівників лилася кипляча смола, летіли стріли й важке каміння. Кияни героїчно боролися за кожну частину свого міста. «Треба було бачити, як ла малися списи, як розбивалися щити, як від стріл померкло сонце», – писав літописець.

Удершись до «міста Ярослава», татари ніч перепочили, а зранку по чали штурм «міста Володимира». Був страшний рукопашний бій. Ос танні захисники зачинилися в Десятинній церкві, але монголи підвели спеціальні стінобитні машини, і храм завалився, поховавши під собою героїчних захисників міста.

У нерівному бою загинули майже всі оборонці Києва. Вороги захопили в полон пораненого воєводу Дмитра, але за хороб рість зберегли йому життя. З 50 тис. киян живими залишилися не більше 2 тис. осіб.

Місто лежало в руїнах, попелі, завалене тілами загиблих.