№7

1.    Корозія цементного каменя, заходи до захисту конструкцій від корозії.

Корозія цементного каменю. Види корозії 

Розрізняють фізичну, хімічну, електрохімічну та біологічну корозії. 
Фізична корозія 

Це вивітрювання, розчинення, руйнування внаслідок температурних коливань характерних для всіх видів гірських порід. 

Корозії розчинення носить фізико-хімічний характер (див. нижче корозії вилуговування). 

Хімічна корозія 

Агресивними по відношенню до цементного каменю є всі кислоти і багато солі. 

Цей вид корозії має місце найчастіше, а руйнування відбувається найбільш інтенсивно. Самим уразливим речовиною в цементному камені є вапно. Проте пов'язання вапна (скажімо за рахунок SiO 2) ще не виключає корозії, оскільки вона може відновлюватися за рахунок відступу від гідратів кальцію. 

Електрохімічна і електроосмотичного корозії 

Джерело - блукаючі струми (промислові мережі). Система обсадна колона, цементний камінь - земля є провідниками. У цій системі завжди можливе перенесення іонів, звідси можливі й електрохімічна і електроосмотичного корозії. Слід зазначити, що цементні камені, бетони (фундаменти) мають як правило певним електричним потенціалом по відношенню до землі. 

Руйнування цементного каменю може відбуватися під впливом фізичних факторів (насичення водою, поперемінне заморожування і відтавання, зволоження і висихання і т. п.), а також при хімічній взаємодії компонентів каменю з агресивними речовинами, що містяться в навколишньому середовищі. 

Біологічна корозія 

Цей вид корозії вивчений мало. Проте, мабуть зводиться в кінцевому підсумку до якого або хімічним увазі. 

Так є багато бактерій, які виділяють вуглекислоту, що спричинить вуглекислотну корозію. Деякі бактерії можуть окисляти сульфати спочатку до сірководню, а потім до сірчаної кислоти. Звідси і характер руйнування каменя. 

2.  Сировина для випалу кераміки, отримання силікатних розплавів. 

Основною сировиною для виробництва кераміки є глини й каоліни. Для поліпшення технологічних властивостей глини, а також надання готовим виробам певних фізико-механічних властивостей використовують непластичну сировину (плавні, спіснювальні, поротвірні та пластифікуючі добавки).

Глиниста сировина є продуктом механічного руйнування вивержених польовошпатових гірських порід, що містить частки глини, кварцу, слюди та інших мінералів, що не розклалися. Глинисті частки мають пластинчасту форму, тому при змішуванні з водою утворюється легко формована пластична маса. Придатність глинистої сировини для виробництва того чи іншого виду кераміки з технологічної точки зору оцінюється його властивостями: пластичністю, повітряною і вогневою усадкою, вогнетривкістю, вологоємністю, набряканням, розмоканням, тиксотропним зміцненням. Вказані технологічні характеристики значною мірою пов'язані з хімічним і речовинним складом сировини.

Хімічний склад глин включає глинозем Аl2О3, кремнезем SiО2, оксид заліза Fe2О3,оксид кальцію СаО, оксиди натрію, магнію і калію. Зі збільшенням вмісту Аl2О3 підвищується пластичність і вогнетривкість глин, а з підвищенням вмісту SiО2 пластичність глини знижується, збільшується пористість, знижується міцність виробів.

Речовинний склад включає глинисту речовину, добавки й домішки.

Чим більше в глинистій сировині глинистих часток, тим вище пластичність і повітряна усадка глин. Залежно від цього глини підрозділяють на:

- високопластичні – вміст глинистих часток 80-90%;

- помірнопластичні – 30-60%;

- малопластичні – 5-30%;

З метою надання необхідних властивостей як глинам, так і виробам з них до складу глиняної сировини вводять добавки.

Спіснювальні добавки вводять у пластичні глини, щоб знизити пластичність і зменшити повітряну та вогневу усадку за рахунок меншої водопотреби формувальної суміші, а також для запобігання деформаціям і тріщинам у виробах. До них відносять: шамот, золи, кварцовий пісок, гранульований шлак.

Поротвірні добавки вводять у сировинну суміш для отримання легких керамічних матеріалів з підвищеною пористістю. До них відносяться: магнезит, крейда, доломит, які під час випалювання виділяють СО2 , а також вигораючі добавки-деревні обпилювання, вугільний порошок, торфяний пил.

Плавні сприяють зниженню температури випалу виробів і підвищують щільність матеріалу. Функції плавнів виконують польові шпати, залізна руда, доломіт, магнезит, тальк тощо.

Пластифікуючі добавки сприяють підвищенню пластичності маси й поліпшенню ії здатності до формування при отриманні виробів. До них належать високопластичні глини, бентоніти, а також поверхнево-активні речовини типу лінгосульфонафту.

Отримання черепка потрібного кольору й структури здійснюється різними методами, в тому числі: покриттям готових виробів ангобами, глазурами, емалями, керамічними фарбами.

3.Задача