62

. Із проголошенням незалежності Україна взяла курс на набуття статусу поза- блокової, без'ядерної держави. Це забезпечило їй підтримку з боку світової громадськості – Україна стала рівноправним суб'єктом міжнародної співдружності, її визнали 180 країн світу. На сьогодні Україна підтримує дипломатичні відносини більше, ніж із 50 державами. Так, основними завданнями зовнішньої політики є утвердження та розвиток України як незалежної демократичної держави; забезпечення стабільності міжнародного становища України; збереження територіальної цілісності держави та недоторканності її кордонів; входження національного господарства до Світової економічної системи для його повноцінного економічного розвитку, підвищення добробуту населення, захисту прав та інтересів громадян України, її юридичних осіб за кордоном, створення умов для підтримання контактів із зарубіжними українцями й вихідцями з України, надання їм допомоги згідно з міжнародним правом; поширення у світі образу України як надійного й передбачуваного партнера.

Засади зовнішньої політики України відображає також Конституція України. Так, стаття 18 проголошує: "Зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства та загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права". У Конституції також закріплено, що Верховна Рада України схвалює рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України. Повноваженнями Верховної Ради є також надання у встановлений законом термін згоди на обов'язковість міжнародних договорів України. У статті 92 Конституції України записано, що виключно законами України визначаються засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи.

У міжнародних відносинах Україну представляє Президент. Він здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України, приймає рішення про визнання іноземних держав, призначає та звільняє керівників дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях, приймає вірчі та відкличні грамоти тощо. Організацією й забезпеченням зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи займається Кабінет Міністрів України (ст. 116).

У першій половині 1990-х рр. головним завданням зовнішньої політики України було забезпечити її міжнародне визнання й посісти відповідне місце в системі міжнародних відносин, відстояти статус позаблокової держави, домогтися міжнародних гарантій незалежності в обмін на ліквідацію ядерної зброї.

У другій половині 1990-х рр. Україна намагалася реалізувати стратегію багатовекторності зовнішньої політики. Стратегічними партнерами України були проголошені США, Росія, Польща та інші держави. Проте підтримувати рівнозначні відносини з основними своїми партнерами виявилось неможливим, хоча були досягнуті значні успіхи у двосторонніх відносинах. Так, були укладені Великий договір із Росією та угода про розподіл Чорноморського флоту (1997 р.); урегульовані відносини із сусідніми державами: Польщею, Словаччиною, Угорщиною, Румунією (залишається проблема острова Зміїний і судноплавства в дельті Дунаю), Молдовою; закладені основи для диверсифікації постачання енергоносіїв (збудовано нафтопровід Одеса–Броди, нафтотермінал, укладені договори з Туркменістаном, Азербайджаном тощо). У той же час відносини зі США характеризувалися нестабільністю, що було спричинено внутрішньополітичною боротьбою в Україні й недовірою до українського уряду на чолі з Л. Кучмою. Поставали проблеми у відносинах із ЄС і НАТО, зумовлені невиконанням Україною взятих на себе зобов'язань.

Зрештою, Україна опинилася під ударом антидемпінгових розслідувань, перед санкціями FATF (Міжнародної групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмивання грошей) тощо. Україна постала перед вибором: або інтеграція в Євроатлантичні структури (НАТО, ЄС), або союз із Росією (СНД, ЄврАзЕС, Ташкентський договір). У травні 2002 р. Україна оголосила про європейський вибір, проте шлях у цьому напрямі не передбачався легким. Для цього потрібні були реформи, які б забезпечили досягнення європейських стандартів розвитку. У липні 2002 р. відбувся саміт "Україна – ЄС", де основним було питання про надання Україні статусу держави з ринковою економікою та асоційованого членства в ЄС. Під час роботи саміту зазначалося, що Україна ще не відповідає стандартам ЄС і не потрапляє до переліку країн, які мали увійти до ЄС у 2004 р. та 2007 р. У 2003 р. Україна отримала статус "країни-сусіда ЄС". Єдиним успіхом у цьому напрямку стали домовленості із сусідніми державами про спрощення візового режиму. Але із входженням країн-сусідів до Шенгенської зони ці угоди втратили чинність.

Щоб домогтися підтримки США, уряд України в 2003 р. направив до Кувейту, а згодом до Іраку воєнний контингент. Проте ця зовнішньополітична акція в країні була сприйнята неоднозначно. Перебування українських військових у регіоні призвело до їх втягування у збройне протистояння між іракськими партизанами й окупаційними військами і, відповідно, до болючих втрат (загинуло 18 осіб).

Курс на інтеграцію України до Європейського співтовариства зазнав поразки. Керівництво України на чолі з Л. Кучмою взяло курс на інтеграцію в межах СНД. У лютому 2003 р. керівники Росії, України, Білорусі, Казахстану уклали угоду про створення Єдиного економічного простору (ЄЕП). Але ця угода так і не вступила в дію.

Після президентських виборів 2004 р. Україна знову повернулась на шлях євроінтеграції.

У 2005 р. Україна отримала статус країни з ринковою економікою, що дала змогу більш активно співпрацювати з країнами ЄС. На теперішній час ведуться переговори про надання Україні статусу асоційованого члена ЄС. Головними противниками вступу України в ЄС є Німеччина та Франція. Також невтішними є результати інтегруватися у структури НАТО. У 2010 р. нове українське керівництво на чолі з В. Януковичем законодавчо закріпило позаблоковий статус України.

У той же час Україна продовжує шлях до участі в глобальних процесах. У 2008 р. вона стала членом Світової організації торгівлі (СОТ).

Крім європейської інтеграції та тісних відносин із Росією, основними пріоритетами зовнішньої політики України є:

·   • економізація зовнішньої політики, тобто зовнішньополітичні зв'язки повинні підкріплюватися й економічною співпрацею;

·   • розвиток зв'язків зі стратегічними партнерами;

·   • створення позитивного іміджу України;

·   • забезпечення диверсифікації постачання енергоносіїв;

·   • підтримання відносин зі світовим українством (українська діаспора);

·   • реалізація переваг свого геополітичного положення.

Важливим напрямом української зовнішньої політики стала участь українських військових у миротворчих операціях ООН.

У 2010 р. після президентських виборів відбувся різкий поворот у зовнішній політиці України. Було взято курс на більш тісну співпрацю з Росією. З підписанням Харківських угод було подовжено перебування Російського Чорноморського флоту на території України ще на 25 років. Україна відмовила від курсу на вступ до НАТО. Але такий курс викликав спротив у суспільстві. Непідписання В. Януковичем асоціації з Європейським Союзом стало приводом до "революції гідності".