45

В другій половині 30-х років увага до українського питання посилюється з боку держав, що планували новий розподіл Європи. Причин цьому декілька: по-перше, стратегічне положення України, її величезні матеріально-сировинні ресурси, сприятливі кліматичні умови і родючі землі. По-друге, діяльність в європейських країнах українських націоналістичних організацій, які активізувались і закликали уряди західних держав до хрестового походу проти СРСР. Зацікавлені країни використовували ці організації у своїй дипломатичній діяльності.

Велику увагу Україні приділяли правлячі кола Німеччини, особливо після приходу до влади в 1933 р. націонал-соціалістичної партії Гітлера. Гасло «Дранг нах Остен» стало офіційною стратегією фашистської Німеччини. Україна у політиці нацистського керівництва займала чільне місце. Сам Гітлер визнавав це: «Все, що я роблю,— говорив він перед початком Другої світової війни,— направлено проти Росії. Мені потрібна Україна».

У 30-х роках міжнародне становище СРСР стає більш стабільним. Так, в 1933 році Радянський Союз був визнаний Сполученими Штатами Америки, а в 1934 році його прийняли до Ліги Націй. Радянська дипломатія добилась успіхів і в справі досягнення двосторонніх домовленостей з іншими державами: в 1935 році було підписано трьохсторонній договір про взаємодопомогу на випадок агресії з Францією та Чехословаччиною. Але надати допомогу останній Радянський Союз мав лише за умови, що аналогічну допомогу їй надасть Франція.

СРСР був ініціатором утворення в Європі системи колективної безпеки, але потенційні союзники проводили досить непослідовну політику. Так, Велика Британія підписала в 1935 році з Німеччиною договір про дружбу та ненапад.

У той час як демократичні держави ніяк не могли домовитися, агресивні держави, навпаки, активно об’єднувались. У 1936—1937 роках утворився блок Німеччини, Італії та Японії, так званий «антикомінтернівський пакт» (вісь Рим — Берлін — Токіо). У 1936—1939 роках Німеччина та Італія почали пряму інтервенцію проти Іспанії, підтримавши встановлення фашистського режиму генерала Франко.Позиція європейських країн щодо громадянської війни в Іспанії була різною: Англія і Франція дотримувались політики «невтручання», а СРСР допомагав республіканському уряду.

Політика «невтручання» мала негативні наслідки: у 1938 році Німеччина перейшла до відкритих територіальних вимог в Європі. Спочатку до Німеччини була приєднана Австрія (аншлюс), а потім жертвою німецької агресії стала Чехословаччина. Гітлер висунув вимогу до уряду цієї країни передати Німеччині Судетську область, де більшість населення становили німці. Чехословаччина мала можливість відстояти свою територіальну цілісність, для цього у неї була і добре озброєна армія, і надійні прикордонні укріплення. Крім того, їй обіцяв допомогу Радянський Союз, який пересунув до свого західного кордону близько 30 дивізій.

Але уряд Чехословаччини відмовився від радянської допомоги. В результаті доля Судетської області (а отже і усієї Чехословаччини) вирішувалась на конференції в Мюнхені 29—30 вересня 1938 року, де керівники урядів Німеччини, Італії, Франції та Великобританії без участі представників Чехословаччини прийняли рішення про передачу Судет Німеччині («Мюнхенський зговір»). Західні держави фактично зрадили Чехословаччину. Політика «загравання з агресором», як виявилось, дорого коштувала Європі. Апетити нацистів зростали: уже в березні 1939 року Німеччина окупувала всю Чехословаччину, а невдовзі фашистська Італія захопила Албанію.

Німеччина розпочала активну підготовку до загарбання Польщі. Демократичні країни Європи зробили ще одну спробу об’єднати зусилля і зупинити Німеччину. У квітні 1939 року почалися англо-франко-радянські переговори про взаємодію проти наступу фашизму, які тривали до серпня 1939 року. Як виявилось, це був останній шанс не допустити розгортання війни в Європі, але він був упущений.Сторонам не вистачило політичної далекоглядності та взаємного терпіння. Англо-французька сторона проводила переговори формально, як пізніше виявилось представники цих країн на переговорах навіть не мали повноважень підписувати підсумкові документи. Радянський Союз дотримувався більш послідовної позиції, він був готовий виставити проти агресора 136 дивізій, в той час як Англія лише 4. А потім стало відомо, що Англія і Франція налагоджують контакти з Німеччиною. В результаті переговори було зірвано.

В цій ситуації радянський уряд опинився в непевній ситуації: або пасивно спостерігати і чекати, поки Німеччина почне війну біля кордонів Радянського Союзу, або ж зробити спробу зберегти мир для країни, відтягнувши на якийсь час збройне зіткнення з Німеччиною.

ПАКТ МОЛОТОВА-РІББЕНТРОПА 1939 – договір про ненапад між Німеччиною та СРСР 23 серпня 1939, підписаний наркомом закордонних справ СРСР В.Молотовим і міністром закордонних справ Німеччини Й. фон Ріббентропом. Договір означав переорієнтацію у зовн. політиці СРСР на зближення з Німеччиною.

Сторони зобов'язувалися утримуватися від нападу один на одного і дотримуватися нейтралітету у випадку, якщо одна з них ставала об'єктом воєнних дій третьої сторони. Учасники угоди також відмовлялися від участі в угрупованні д-в, "прямо чи опосередковано спрямованого проти іншої сторони". Надалі передбачався взаємний обмін інформацією в питаннях, що зачіпали інтереси сторін.

До договору додавався таємний додатковий протокол, яким встановлювалося розмежування країн Сх. Європи на сфери нім. і рад. інтересів на випадок "територіально-політичної перебудови" цих країн. Німеччина визнавала інтереси СРСР у Латвії, Естонії, Сх. Польщі, Фінляндії та Бессарабії.

Невдовзі після укладання договору, а саме 1 вересня 1939 Німеччина вторглася в Польщу, 17 вересня 1939 на територію Польщі ввійшли рад. війська ("визвольний похід" РСЧА у Зх. Україні та Зх. Білорусії, або польс. похід РСЧА 1939). 22 вересня 1939 в Бресті (нині місто в Білорусі) відбувся спільний радянсько-нім. військ. парад. Територіальний поділ Польщі між СРСР і Німеччиною був завершений 28 вересня 1939 підписанням договору про дружбу і кордон.

Наслідки договору:

1. Він зірвав на певний час спроби західних держав зіштовхнути між собою Німеччину й Радянський Союз, проте об'єктивно сприяв Німеччині в розв'язанні нової агресії в Європі.

2. Договір відвернув напад Японії на СРСР і війну Радянського Союзу на два фронти. Японський уряд К. Хіра-нуми, який готувався до спільної японо-німецької війни проти СРСР, після укладення договору Молотова—Ріббентропа запитав перемир'я на Халхін-Голі, а сам на знак протесту проти рішення Гітлера пішов у відставку.

3. Не тільки Японія, а й інші союзники Німеччини були незадоволені її договором з СРСР. Італія висловила «глибоке почуття образи», Іспанія заявила про нейтралі-тет. «Антикомінтернівський пакт» не спрацював, єдність блоку агресорів у той час була підірвана. 

4. Договір Молотова—Ріббентропа (пізніше дехто на Заході називав його «пактом Сталіна—Гітлера») був вимушеним кроком, який дав можливість Радянському Союзу відтягнути війну проти себе майже на два роки, зміцнити свою обороноздатність.