#4.2

цианід та нещастячко ти моє – "Чом сидиш тут сам-один?" Знаєте, як я вступав до вишу? Я намагався вступити на цілі дві спеціальності в НУ Шевченка, на філологію українську та німецьку. Мав себе за дуже розумного й думав, що кудись точно вступлю. Це не вийшло з різних причин. І тато просто знайшов рандомний дешевий мікровиш, відомий тим, що він винаймав кабінети в геотехнікуму, де навчалася колись моя бабуся. Абсолютно нічого не розуміючи й не знаючи, я пішов і вступив, як-то кажуть, не приходячи до тями. Я був засмучений тим, що Шевченко мене так підвів :) Тому чудово розумію стан Вацлава і думаю, що ось ж зараз саме надходить час, коли в тому стані знаходиться сила-силенна вчорашніх школярів. Дуже, дуже реалістичне фентезі, я аж зуби стис від упізнавання :)))

Анна Линдберг – "Гість". Кому ніколи не доводилося відчути сонний параліч? Щасливі люди. Він дійсно часом схожий на те, як по вам у напівсні ходить ваш кіт, тільки от кота у вас немає. Ані, як завжди, вдалося втриматися на межі магічного реалізму, де магію несе не те, що відбувається, а те, як його описано. В нашої родини колись були коти. Потім ми перестали їх заводити, коли в мене вже в дорослому віці почалася алергія. Але ще довго, ой, як довго мені ввижалося, як під час денного сну ковдрою походжає нічогенько таке кошеня, і нюхає моє обличчя, і, злякавшись надто різкого видиху, починає скакати по мені як скажений крокодил. Мене це смішило. Я переважно дружу зі своїми сонними демонами. Але знаєте, буває всяке. Раптом це не ваш сонний демон і не ваш уявний кіт. Раптом це від сусіда зайшло. Від того, що помер минулого тижня.

Sofia – "Души дьявола". Фелинофобией не страдаю, но ощутил, как на горле сходятся острые кошачьи зубы :)

Данила, Аглицький король – "Приходи ко мне". Это мой старый сеттинг об Л., драконе из мира, где не видно солнца. И рассказ о его детстве. Не знаю, бывает ли детская амнезия избирательной: чтобы помнить только одно событие из детства, – но здесь описано что-то такое. Память вообще работает странно. Она достраивает и достраивает то, чего нет, постоянно искривляя. Застал ли Л. вообще свою бабушку? Был ли между ними этот разговор? Я не знаю. Я знаю, что они действительно жили в горном городке, подстроенном под нужды драконов, когда те ещё хранили мир и не испытывали нужды принимать иные формы: машин, китов, собак, людей, птиц, скал. Я не знаю, сколько у Л. было старших родственников – но знаю, какие были погодные условия: очень тепло и сухо. Ну и да, солнце было. Эта история, в общем, завязана на кучу травм и вообще-то глубоко постапокалиптична. Но это почти всё, что я знаю :)

Katusha – "Доля дракона". Меня радует, на самом деле, что в этом марайтоне было много стихов. А дракон-управленец – это, знаете ли, часть нашей, да и почти любой другой политической реальности. Так и представлять себе, как кроха-дракон мечтает у зеркала, изображая, какой он начальник и как всем приказы раздаёт. А потом и стал раздавать, конечно :)

Vlad Pryima – "Утерянные диалоги Якова 1ого Английского"

Woe is to me! For I did my best to read this story as a properly written modern one, yet I still felt that I have met it before in those old books written by monks in the libraries, full of wisdom and wit. The only thing I have been lacking all this time, was a good illumination to show the story's plot to those who haven't lost all of their health and sanity on the path of study of the Germanic languages. An oil painting of a wyrm in fire would do, I suppose :)

Еліс – "Дім; час". Хороша містична чи фантастична історія – це історія, яка була б хорошою навіть без фантастичного припущення. Ця історія саме така. Дійсним чи уявленим був досвід, що ліг в її основу, – байдуже. Розмови зі старшими попри відчуття, як нас неминуче розводить час – болюча, страшна, смішна і дуже знайома річ. Знаєш, колись мені снився сон, що моя бабуся зменшується в розмірах, і що далі то швидше, і ось я вже легко тримаю її на руках, однією рукою, долонею. Я тоді ще не знав, що в неї рак, а від раку люди теж худнуть, він їх "жере", так би мовити. Я не знав, але припустив. Уві сні я знав, скільки мені буде років, коли бабуся "зменшиться". Я завжди знав, хто з моїх родичів помре, і від чого, і коли. Коли я був маленький, мені наснилося, що мого тата застрелили в серце десь біля його роботи. Хто ж знав, що багато років потому він помре від розриву серця, через роботу. Хто ж знав.

Пробач, Еліс, і пробачте всі за таке аж надто темне. Але якщо історія у змозі сколихнути такі важливі речі, то вона, далебі, дуже непогана і жива.