42

Певно правдиву назву придумала для цього блогу я. Нема в мені душі, романтики, магії. Вона буває лише на фото чи в текстах, лише в уяві. В режимі самоізоляції це класно, але в режимі життя - не дуже гарний варіант.

Від мене тікають люди чи можливо я від них. Обпалюю холодом і лишаю сліди болю. Можливо я не хочу цього, та своєю байдужістю і часом надмірною прямотою знищую тонкі душевні стани близьких мені людей.

З дитинства я люблю викривати правду у інших і казати її в обличчя, але приховую свою правду. Про своє самопочуття як фізичне так і емоційне. Приховую свої почуття - можливо я шалено закохана але буду це ховати від всіх, чомусь і від того у кого закохана також. А потім, коли починаю відчувати холод, то не розумію чому так. А все через те що десь недовідкрилась, а десь була занадто відвертою.

Знайти баланс між цими станами буде оптимально. А поки я вкотре відштовхую від себе людей, хоча сама прагну бути поряд з ними понад усе.

А можливо все набагато простіше - достатньо полюбити себе чуть ще більше і тоді буде чим ділитись з іншими, зникне оця власна біполярність і таргани, що ведуть у різні боки. Зникне невпевненість, сум, злість.

Рідко все таки сюди пишу. Хоч за останні пару днів роздумів зібралось чимало.