414

Зображення Леніна, яке Енді Ворхол створив у сімдесяту річницю Жовтневої революції, існує у двох варіантах. Це «Червоний Ленін», де лідер радянських революціонерів зображений на яскравому червоному тлі, та «Чорний Ленін», де вождь пролетаріату зображений на чорному тлі з ледве помітним синім контуром. Я пропоную розглянути ці два твори, аби дати відповідь на питання: Що нам хотів сказати не Енді Воргол - американський художник, продюсер та режисер, а Андрій Варгола - український митець та філософ, небайдужий до людей та суспільства.

Перше, що варто відзначити - Андрій малював людей, які були знаковими для своєї епохи: Мерилін Монро, Джон Леннон, Мао Цзедун та королева Британії. Самим лише фактом існування портрету Леніна художник дає нам зрозуміти, що ця людина свого часу сильно вплинула на світ та стала чимось визначним. А Ленін справді був саме одним із таких людей: він підняв населення величезної імперії у боротьбі за власну гідність та добробут наперекір монархічній системі, що гальмувала розвиток як самої Росії, так і менших країн, що були силою притягнуті до її складу.

Існування двох варіантів картини нам натякає на існування двох Ленінів у очах Андрія: Леніна-революціонера, що сталевим поглядом дивиться на глядача з яскравого червоного полотна, яке символізує революцію 1917 року та відданість Володимира Ілліча своїй справі, та Леніна-вбивцю, що чорними зіницями поглядає в очі глядача, окутаний в чорну фарбу - колір смерті, зла, відчаю та вбивств. Він, через товщу років та часу, дивиться на нас тим самим поглядом, яким злочинець дивиться на кращий світ через ґрати тюремної камери. На його руках - велика справа, місія та ціль... упереміш із кров'ю, репресіями, голодом та несвободою.

Ці дві картини - гучне й водночас безслівне висловлювання, одночасно ода й вирок, одночасно блиск надії в очах та розчароване зітхання. Такий він, портрет Леніна.