360 днів передчуття

Ми зустрілись, гуляли, говорили, а потім спонтанно вирішили поїхати.

- Куди? 

- Туди де Ми не були!

Як і кожна поїздка в нове місце, ця почалась з перечуття ще невідомих, але вже очікувано гарних вражень. Далі прощання з батьками, вихід з дому, зустріч, таксі, вокзал, кава, прибуття потяга... Весь цей час Нас не покидає радість, піднесення, і ніжний, трепетний страх невідомого, який не впливає на посмішки і впевненість в очах. Ми на правильному шляху, ще не приїхали, ще не бачили нового, але з дому Ми вже вийшли.

Це був минулий рік. Кожна зустріч, кожен корок, кожне фото, кожен скрип дверей бк, всі ці радісні моменти поміщаються в один рік, одну поїздку, коли не знаєш що, буде по ту сторну залізниці, але ризикуєш, витягуєш з тумбочки пляшку і одягаєш рюкзак.

Зараз світанок, радість стихла, очі вже не горять, ми доїжджаємо до міста, я бачу його далекі вогні, трепет знову наростає, навколо тиша, ти солодко спиш, я боюсь ворухнутись, плацкарт, бокова полиця. В цей вагон життя провідник не прийде, тебе ніхто не розбудить, я не посмію, та й не зможу, проти твого умиротвореного обличчя я безсилий. Місто в яке Ми їдемо пусте, воно зв'явиться коли відкриються двері вагону, і буде таким, яким Ми захочемо його бачити, яким придумаєм тут, на боковій полиці.

Поїздка була гарна, але вже другий тунель, ввімкнулось світло, час прокидатись, вмиватись, збиратись. Хтозна, може це саме те місто, в якому Нам захочеться залишитись. Попереду новий день, нові знайомства, нові кроки і короки, нові враження і емоції, нові Ми. Вставай, Сонце! В Нас попереду Новий рік!