30
Багатьох людей лякає це число, після нього ніби закінчується життя або починається якийсь вкрай нецікавий етап. Особливо ніхто туди не хоче. Існування триває, та незрозуміло, навіщо.
Саме по собі це тільки дата, якщо є здоров’я і можливості, її можна навіть не помітити. Культ молодості був завжди, та зараз то більше стосується затребуваності, без неї ти в будь-якому віці відчуваєш себе старим і непотрібним, що переслідувало і мене. Сивина, зморшки, втома в очах – такі прикраси отримав доволі рано від життя невизнаного автора, яке не раджу нікому.
В невеликому місті і без того мало можливостей, а після вторгнення їх стало ще менше, що стосується і віддаленої роботи, на якій теж всі намагаються зекономити. На тих клятих біржах мене вже мають знати. Купа імейлів, ігнорів, відмов.
Накриває загальна інерція до життя. Нічого особливо хорошого не очікуєш, щось задовбає більше, щось менше, амбіції і плани може порушити будь-яка дрібничка, дні плетуться нескінченим клубком. Ще й ракетою може вбити в будь-яку мить. Кожного разу доводиться вигадувати нові сенси від відчаю, бо вороги тільки того і чекають.
Намагаюсь підтримувати і відволікати інших, та з такого визначного приводу зробив собі подарунок з можливістю пожалітись на життя. Це теж допомагає читачам, вони відчувають, що вони не самотні в своїй не ідеальності, трохи емоцій не завадить. Мій тупик може вказати комусь шлях.
Та й в таких обставинах вважаю необхідним робити те, що вважаєш потрібним, шукати можливості, дізнаватись щось нове, бути небайдужим. Як і тисячі років тому, можна прийняти те, що не можеш змінити і концентрувати увагу на, тому що в твоїй владі. Маленькими кроками йти до мети.
Українська мова була моєю відповіддю на тридцятиріччя, яке здається безвихіддю, синдром жертви, відчуття, що вже є непохитним і нічого не можна змінити. Планував робити контент рідною ще до вторгнення і, напевно, навіть якщо окупанти взагалі би в сучасній історії до нас не лізли, то все одно прийшов би неї легшим шляхом. Були спроби й до цього, та тепер сумніви поступились допитливості, азарту, відчуттю, що роблю все вірно і від душі.
Важливо не тільки споживати якомога більше, а й створювати, а це вміння в мене поки є, наготував безліч контенту. В мене не завжди все має вдаватись, буде місце дням, коли здається, що все дарма, можна дозволити собі велику перерву, та загалом є відчуття, що складати слова в речення вмію і люблю. Головна нагорода в самій справі, способи для її просування буду шукати.
Коли з’являться можливості, відчуватиму себе більш сильним і молодим, ніж будь-коли. Моє щастя неможливе без перемоги України, тому спочатку нехай все буде добре в неї, а потім в мене, тому перший пост з дня народження про мови, а не себе улюбленого. Тільки завдяки нашим героям в мене є можливість скаржитись на те, яка старість важка.
Отож не бійтесь чисел, важливо тільки не прогавити можливостей, бути до них готовим, а так у будь-якому віці можна робити те, у що віриш, відкритим до вражень і знань. Не вірте у вікові стереотипи і не розповсюджуйте їх на інших. Вперед в майбутнє.