22

Петро Дорошенко

Зміцнивши свою владу на Правобережжі, П. Дорошенко домагається возз’єднання козацької України. Для цього:

1 Спираючись на підтримку татар і турків, намагається витіснити поляків з Правобережної України.

2. Задля цього укладає союз з Кримом і Туреччиною (1669 p.).

3. Одночасно проводить переговори з Московською державою, метою яких було повернення прав і вільностей Війську Запорозькому, возз'єднання в кордонах єдиної держави всіх українських земель.

Однак ці переговори закінчилися безрезультатно.

Вересень 1667 р. Об’єднане козацько-татарське військо, очолюване П. Дорошенком, розпочало в Галичині воєнні дії проти Польщі. Було укладено перемир'я.

Тоді ж в Лівобережній Україні спалахнуло антимосковське повстання і до початку березня 1668 р. більшість міст було очищено від московських залог.

Події на Лівобережжі вплинули на подальші дії П. Дорошенка. Він вирішив скористатися антимосковським повстанням для об’єднання країни.

Червень 1668 р. П. Дорошенко переправився через Дніпро.

У таборі під Опішнею його обрали гетьманом обох боків Дніпра, тобто всієї України. Але перебування його гетьманом всієї України було недовгим, лише до 1669 р.

Цьому перешкодили такі обставини:

• вторгнення польських військ на Брацлавщину;

• поява ще одного гетьмана Петра Суховея, якого висунули запорожці й підтримали татари;

• поява ще другою гетьмана, ставленика Польщі Михайла Ханенка.

Це все змусило П. Дорошенка повернутися на Правобережну Україну.

На Лівобережжі наказним гетьманом залишився чернігівський полковник Дем’ян Многогрішний, який незабаром став повноправним гетьманом на Лівобережжі (березень 1669 р.)

Павло Тетеря

Новий гетьман хотів відновити єдність козацької України шляхом компромісу з лівобережною старшиною. Він не одразу виявив себе як прихильник пропольської орієнтації, зокрема після обрання він повідомляв кримському хану, що «від царя й короля не чекає нічого доброго». Проте Правобережжя територіально було міцно прив'язане до Польщі, і тому кожен з правобережних гетьманів мусив демонструвати свою лояльність польському уряду та йти у фарватері польської політики. За цих обставин цілком природно, що П. Тетеря взяв участь у поході Яна II Казимира в Лівобережну Україну. У разі успіху перед гетьманом відкривалася перспектива за допомогою Польщі вирішити проблему возз'єднання козацької України. Проте похід закінчився невдачею, до того ж на Правобережжі 1664—1665 pp. вибухнуло повстання місцевого населення проти польської шляхти. Не зумівши опанувати ситуацією, П. Тетеря зрікається гетьманства та втікає до Польщі.

Фатальний розкол України на Правобережну та Лівобережну поглиблювався. Глибока криза державності викликала бажання у патріотичних сил зупинити цю руйнівну тенденцію, об'єднати українські землі в межах однієї держави та відновити її незалежність. Лідером цих сил став новий правобережний гетьман П. Дорошенко, який прийшов до влади в серпні 1665 р.