21

Розділ І. Загальні положення.

Стаття 1. Цей закон регулює засади, підстави і порядок здійснення адвокатської діяльності в Українській Державі. Цей закон, як і подальші зміни до нього, мають бути ратифіковані Верховним Судом задля набрання чинності.

Стаття 2. Основними завданнями адвокатури є представництво і захист інтересів під час судового провадження, а також надання інших видів правової допомоги.

Розділ ІІ. Визначення термінів.

Стаття 3. Терміни використані у цьому законі, якщо окремо не визначено інше, мають наступне значення:

Адвокат - особа , що здійснює адвокатську діяльність в межах віртуального простору Української Держави на підставах, визначених у цьому законі;

Адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо захисту або представництва відповідача під час провадження;

Клієнт - особа, орган державної влади, в інтересах яких здійснюється адвокатська діяльність;

Захист - вид адвокатської діяльності, що забезпечує захист прав, свобод і законних інтересів сторони відповідача;

Представництво - вид адвокатської діяльності, що забезпечує реалізацію прав відповідача у прцесі судочинства;

Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона зобов’язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов’язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору;

Конфлікт інтересів - умови, що унеможливлюють незалежне виконання обов'язків адвоката.

Розділ ІІІ. Адвокатура.

Стаття 4. Адвокатура - недержавний інститут, що здійснює захист, представництво і надає іншу правову допомогу на професійній основі, в порядку визначеним цим Законом. Адвокатуру Української Держави складають усі адвокати, що мають адвокатську ліцензію.

Стаття 5. Правовою основою діяльності адвокатури є Конституція Української Держави і Законодавство Української Держави.

Стаття 6. Адвокатьска діяльність здійснюється на принципах верховенства права, законності, незалежності та уникнення конфліктів інтересів.

Розділ IV. Набуття і втрата ліцензії на заняття адвокатською діяльністю.

Стаття 7. Адвокатом може бути будь-який носій громадянства, крім Резидента та Відлюдника, з миті отримання громадянства яким пройшло щонайменше 2 місяці, вільно володіє державною мовою, пройшов кваліфікаційний іспит, склав присягу адвоката Української Держави та отримав ліцензію на право здійснювати адвокатську діяльність.

Стаття 8. Присяга адвоката:

Я, (ім’я та прізвище), урочисто клянусь, що я дотримуватимусь Конституції; що я буду старанно виконувати свої обов'язки перед своїми клієнтами; і що я буду вести себе добросовісно та цивільно у спілкуванні із судом та всіма сторонами.

Стаття 9. Особа, яка виявила бажання стати адвокатом та відповідає вимогам, передбаченим у статті 7 цього закону, має звернутися до Верховного Суду з метою складання кваліфікаційного іспиту. Порядок складення кваліфікаційних іспитів та їх оцінювання визначаються Верховним Судом. Іспит проводиться Верховним Судом в особистому порядку. У випадку успішного складання особою кваліфікаційного іспиту Верховний Суд своїм рішенням надає їй ліцензію на право здійснювати адвокатську діяльність.

Стаття 10. Особа, яка не склала кваліфікаційний іспит, може бути допущена до складення такого іспиту повторно не раніше ніж через 2 тижні. У разі, якщо особа не склала кваліфікаційний іспит повторно, вона може подати запит на його складання лише через 2 місяці з миті складення останього.

Стаття 11. Ліцензія на право здійснювати адвокатську діяльність втрачає свою чинність через 6 місяців з моменту її отримання. Задля її пролонгування особа має повторно скласти іспит.

Стаття 12. Рішення про надання та анулювання ліцензії на право здійснювати адвокатську діяльність приймає Верховний Суд.

Список осіб, що мають ліцензії на заняття адвокатською діяльністю має бути розміщений на відповідному Телеграм-каналі.