#20

 Якби моя шкіра була чорною, тоді я б напевне був фаєрменом. І я був б майже чорним як сажа. Постійно обгорілим, і від мене пахло всіма видами продуктів горіння. Я б боявся води та льоду, і мав б панічні атаки тільки від одного вигляду пожежних. Скоріш за все мене в дитинстві так батьки й лякали: "Будеш себе так вести, от прийдуть пожежні, почнуть тебе вогнегасниками...". Ой все-все, я зрозумів, уже йду спати. В мене майже б нічого не виходило з дівчатами. Та й узагалі в мене друзів майже б не було. Бо кому хочеться бути з людиною, від якого пахне обгорілим пір'ям та пластиком, і ще наче навколо горіло все підряд. А як привітатись? Кого тільки не торкнешся, він враз стане обмазюканим в сажі. А перший секс? Залишу це вашій уяві...

Словом я був як у цих фільмах від Marvel чи DC коли герой має якусь силу, і він спочатку вважає це прокляттям. Він тікає десь далеко в гори. Мені подобаються гори. Я б втік далеко, забився напевне в самі непролазні, і сховані від людських очей місця Карпат. Поселився напевне в якогось дуже старого і сліпого мольфара. З яким б жив. А Мольфар постійно питав його, що це горить, і виганяв б мене кожного ранку, як того хто спалив йому дім. Тут я б наодинці з мольфаром, пізнавав себе, по ранках жонглював собі фаєрболами, сидів на Шпицях, і пив собі ядерно міцний гуцульський чай.

А потім вже як зазвичай по традиції, я б дивився на себе в дзеркало, в якому б майже нічого не було видно, бо я його замазюкав сажею. І зрозумів, що я просто тікаю від себе. Іншим я не буду, і потрібно вчитись жити з собою таким, яким вже є.

Першим, що я зробив, це подолав свій дитячий страх, перед пожежниками. І сам б став ним, я б спокійно вривався в палаючі квартири, і рятував людей. Але все ж таки, хай пожежники зі своїми страшними кранами з водою тримаються від мене подалі. Брррр. І потім б можливо мене б любили. Якийсь дизайнер випустив спеціальну колекцію одягу, де білосніжні фасони були красиво обмазюкані сажею. І тоді він представляв цю колекцію в франківському пасажі Ґартенберґів, який б переобладнали під подіум.

Я б точно любив вже і себе, і свою чорну як сажа шкіру, яка фактично такою й була. В мене був просторий дім, де був дуже вишуканий та темний інтер'єр. Це була б квартира справжнього аристократа. А кольори були б взяти з логотипу Porshe. Багато чорного і трохи золотого та червоного.

А у вільний час, я був б журналістом та письменником, сидів б собі у офісі, десь на 23 поверсі, хмарочоса, який можливо у нас збудують, і писав книгу про себе, та моє життя. А називалась б вона "Якби моя шкіра була чорною...".