#19

Мій тато навчив мене жити. А моя мати навчила мене коритись батькові. Вона так завжди робила, допоки він її власноруч не задушив. І саме так я став повноцінною сиротою. Але в цьому не було нічого поганого. Мене тато навчив всього. Він був жорстоким і справедливим. Він не завуальовував примарність та жорстокість навколишнього світу. Він зразу мені дав зрозуміти, що ось так тут все влаштовано, без сопель, наївності та ванілі.

За будь яку не покору я був жорстоко покараний. Я за свої 10 років життя з батьком отримав від нього більше переломів, аніж будь яка людина за все життя. Але я зрозумів, що життя тебе буде потсійно ламати, ти кожного дня будеш відчувати хрускіт свої кісток під впливом земного тяжіння твоєї не відворотної долі. Але що б там не було, все одно вони кістки зростуться, можливо криво, тому що грошей на травматолога не було, і він просто тобі її вправляв, забинтовував і все. Але вони зростуться, і ти підеш далі. 

Пізніше коли я пішов у спецназ, я з радістю вбивав усіх тих по ту сторону дула автомата. Бо для мене було важливо, як і для мого батька, показати моєму суперникові, що ми тут все серйозно. Я не збираюсь йому показувати йому своє милосердя. Все просто, ми тут граємо у смерть. Я роблю тобі послугу, пускаючи кулю тобі між очей, даю зрозуміти, хочаб на секунду, що це не жарт. Це і є життя. Так як мій батько мені пояснював це з кожним ударом.

Мій тато навчив мене жити. І я обожнюю його, люблю його, за те, що дав мені зрозуміти, хто я насправді. І висловлюю йому неймовірну повагу, що не приховував від мене ким він є насправді. Він не ховав від мене свого монстра. І я з радістю прийняв свого монстра.