§15

Товстун виліз на Вас і почав незграбно розвертатись в напрямку Ваших ніг. Під його вагою стало важко дихати. Руки і ноги міцно тримають. Тепер ще й ця туша зверху, яка вовтузиться з ножем у руці.

- Поставте миску сюди, - сказав товстун.

Від безпорадності хотілося кричати. І Ви кричали. Та від скованого дихання крик виходив хриплий і кволий, наче якесь скавчання.

Раптом пролунав гучний стукіт, наче стукіт у двері.

Товстун завмер. У двері постукали знову.

- Розступіться, - сказав товстун, і почав сповзати з ліжка. Скочивши на підлогу, він побіг до дверей.

Двері скрипнули, і товстун почав говорити з кимось через щілину, не впускаючи в кімнату. Правильніше сказати, говорив більше не товстун, а той, хто постукав у двері.

Після короткої розмови, товстун зачинив двері, поспіхом підійшов до диякона і щось сказав йому пошепки.

Сказаного було достатньо для того, щоб диякон велів всім забратися звідси і йти за ним.

Люди у чорних габітах відпустили Ваші руки і ноги, і подались до дверей.

Коли двері зачинили, в кімнаті настала повна темрява. Металеве шкряботіння і клацання вказувало на те, що двері зачинили на ключ.

За дверима деякий час лунало ехо неспокійних голосів, аж доки все не стихло.

Тиша і темрява...