#14 - Знедолені

Привіт, друзі, з вами В’ячеслав Ільїн та новий епізод подкасту “Містер Мюзикл”. Хоча цього разу можна сказати “Месьє Мюзикл” або “Месьє Мюзікаль”. Бо говоримо про французький мюзикл. І який! Перший французький мюзикл, який став всесвітньо відомим, підкорив Вест-Енд і Бродвей. Саме він покінчив із англо-американською монополією в цьому жанрі. І він же визначив особливості саме французького мюзиклу.

Мюзикл “Знедолені” за однойменним романом Віктора Гюго. Сьогодні важко повірити, але в кінці 70-х, коли його історія почалася, мало хто вірив, що мюзикл та Гюго взагалі сумісні. Особливо “Знедолені” - історичний роман-епопея. Ціла енциклопедія французького життя початку ХІХ століття. 1200 сторінок, 48 розділів та 5 частин. Багато філософських відступів. Готичний собор літератури. 

Боже, скільки критичних стріл полетіло в авторів мюзиклу - Клода-Мішеля Шонберга і Алена Бубліля. Як свого часу в самого Гюго - його роман по виході критикували Флобер, Бодлер, Ламартін.  До речі, Флоберу довелося на півроку відкласти публікацію свого "Саламбо", бо вся увага публіки була намертво прикута до "Знедолених".

4 квітня 1862 року перша частина роману - “Фантіна” - вийшла одночасно в Брюсселі, Парижі, Лондоні, Мадриді, Лейпцигу, Варшаві та ще кількох європейських містах. Це був перший в історії літератури світовий випуск книжки. У Парижі перший наклад у шість тисяч копій було продано першого ж дня. До книжкових крамниць стояли довгі черги. Негайно знадобилося нове, друге видання, яке й вийшло за два тижні. Гюго доcяг неможливого: він продав серйозний твір широким масам, точніше, навіяв масам бажання прочитати його. "Les miserables" стали моральною панацеєю, Біблією народного оптимізму. Книга відстоювала віру в прогрес та подолання будь-яких страждань.

Будемо відверті: коли автор ідеї, поет Ален Бубліль брався за Гюго, він сам запитував себе, чи взагалі вийде зі “Знедолених” мюзикл. Мюзикли за літературною класикою вже ставились, але вперше на сцені презентувалося настільки масштабне історичне полотно! І вже точно ніколи до цього в мюзиклі не було барикад. Які виникали просто на очах у публіки.

Спочатку словом “мізерабль” - нещасний, нужденний, жалюгідний - називали звичайних жебраків. Після Великої французької революції і особливо після приходу до влади Наполеона "мізераблі" перетворилися на "покидьків суспільства", пляму на сяючому образі Другої імперії.

“Знедолені” всупереч назві здобули надзвичайну любов і визнання. Потім багато хто аналізуватиме причини  такого успіху.  Як на мене, перед нами особливе музичне дійство - водночас пізнавальне, захоплююче і зворушливе. Історія кохання та боротьби. За свої почуття, ідеї, право бути почутими. Історія людей, що піднялися на барикади, знаючи, що їхній бунт приречений. Вони несли стільки мужності у цей світ. І світ не зміг їх зламати.

Композитор Клод-Мішель Шонберг зізнається: “Для того, щоб почати подібний проєкт, ви маєте любити книгу. Вона ніби велика ріка - ви відчуваєте, як вона тече, поки не дістанеться моря. Коли я читав цей роман, в мене було відчуття, наче я вже чую музику”.  

Щоб, не відриваючись, прочитати весь роман, знадобиться понад 70 (!) годин. “Знедолених” Гюго замислив зовсім молодим, а останній абзац написав у 61 рік, причому то була вже друга, масштабніша редакція твору, який автор вважав “епосом душі”. Хоча перед нами водночас - загинаємо пальці: 

• історична драма з безліччю реальних фактів і подій, від падіння Наполеона до червневого повстання 1832 року. 
• психологічна проза з неймовірною точністю характерів, внутрішніми монологами і моральним перетворенням головних ворогів.  
• філософський трактат із розгорнутими роздумами про минуле й майбутнє, роль історичного випадку, прогрес, повстання, віру, добро, милосердя… Гюго навіть збирався написати філософське введення у двох частинах: “Бог” та “Душа”.

• містерія, де духи зла і добра борються за душу людини.
• словник епохи - тут є докладний опис каналізаційних тунелів Парижа і технологій їхнього будівництва, шахт і шахтарів, екскурси кримінальним жаргоном, життям таємних товариств, репертуаром столичних театрів, іменами старого Парижа, облаштуванням революційних барикад. 
• пригодницько-авантюрний роман - де є втечі та гонитви, таємничі зникнення та загадкові появи головного героя, щоразу у вигляді чергового незнайомця. Жан Вальжан. Він же Дядечко Мадлен, Ультим Фошлеван, пан Леблан, Урбен Фабре
• "Знедолені" - це ще й детектив: нишпорка намагається спіймати злочинця. Але Гюго створює черговий феномен: тут зло переслідує добро й карає невинного.

З 30 найбільш значних героїв до кінця книги залишаються серед живих лише четверо. Величезна кількість персонажів, масштаб цього роману, його багатоплановість - здавалось би, виключають музично-театральну інтерпретацію. Ще в 19-му столітті до Джакомо Пуччіні  звернулися з проханням перетворити роман “Знедолені” на повномасштабну оперу, але він відмовився: “це не підходить для музичної сцени”. 

Вирок, на щастя, не остаточний. Бо мюзикл  - це найкраще, що могло статися зі “Знедоленими”. Враховуючи театральну природу роману, його яскравість і драматизм. Саму мову Гюго, ритмічну та образну.  До речі, мюзикл "Знедолені" переклали безліччю мов, серед яких навіть такі екзотичні, як мавританська та креольська.

Побачивши в Лондоні мюзикл “Олівер!”, а, точніше, кмітливого вуличного хлопчика на прізвисько Майстерний Шахрай, Ален Бубліль згадав про Гавроша. “Це було наче удар у сонячне сплетіння, - каже поет. - Я почав бачити всіх персонажів „Знедолених“ Віктора Гюго — Вальжана, Жавера, Гавроша, Козетту, Маріуса та Епоніну в своїй уяві, як вони плачуть і співають на сцені". 

Бубліль терміново викликав з Парижа свого старого друга, композитора Клода-Мішеля Шонберга, зводив його на “Олівера”. І почалося... Вони працювали протягом трьох років. Адаптація для музичного театру такого значного і відомого твору була складною, відповідальною справою. "Треба було дуже любити роман Гюго, щоб довести цю величезну роботу до кінця", - сказав якось Шонберг.

Він працював по вісім годин на день - записував на плівку все, що створив, і приносив Бублілю. Джон Кемерон оркестрував, а записували не у Франції, а на CTS студії у Вемблі. Пізніше Ален Бубліль скаже: "Якби ми вважали, що Гюго не схвалив би нас, ми кинули б роботу". 

Ентузіазм авторів цілком зрозумілий. І Шонберг, і Бубліль втомилися від написання трихвилинних поп-пісень для естради. Хотілося чогось більшого і серйознішого.

1973-го Ален та Клод випустили подвійний симфонічний альбом "Французька революція". Він миттєво став хітом. Пішли заклики поставити це як концерт. Шонберг, талановитий співак, взяв на себе доленосну роль Людовика XVI.

Стосунки двох головних ворогів у мюзиклі - Жана Вальжана і Жавера – це діалог свідомостей, кожен із них за допомогою іншого відкриває і пізнає себе, свою людяність. Вальжан - єдиний, хто здатний спантеличити Жавера, вибити його з колії, виявивши стереотипність його уявлень, поставити перед складним моральним вибором. Але такий же складний вибір робить і сам Жан Вальжан. 

З усіх персонажів найрадикальнішої трансформації для музичної версії зазнали подружжя Тенардьє. Зі скупих лиходіїв, що наочно демонструють, що таке банальність зла, вони перетворилися на блазнів, джокерів, чортиків, які простодушно отримують від цього задоволення.

Концепт-альбом, одним із продюсерів якого був Ален Бубліль, в 1980-му році став двічі золотим, а спектакль на сцені Палацу спорту в Парижі подивилося близько півмільйона глядачів. Однак "Знедолені" залишалися виключно  французьким феноменом.

І ось тут долю “Знедолених”, даруйте за каламбур, вирішив англієць - на ім'я Кемерон Макінтош. Святе ім'я у світі мюзиклу, а тоді - режисер-тріумфатор “Кішок” Веббера.

Саме Макінтошу молодий угорський режисер Петер Фараго приніс  оригінальний  альбом “Мізераблів”. І сказав, що той, хто був настільки божевільним, щоб перетворити вірші "Кішок" Еліота на мюзикл, без сумніву, прийме цей виклик. Щоправда, угорець хотів сам керувати  постановкою. Кемерон згадує: "Я сказав, що відмовляюся це слухати, якщо не зможу сам вибрати режисера. За тиждень я послухав мюзикл і, хоч погано володію французькою, знав, що “Знедолених” точно поставить Тревор Нанн. Нанн погодився, тільки якщо він зможе зробити це з Королівською Шекспірівською компанією”.

Інструментарій концепт-альбому був ближчим до рок-складу. Інструментарій Вест-Ендівської постановки - ближчий до симфонічного. На думку Макінтоша, оригінальній концепції бракувало напруження: вона починалася біля заводських воріт і закінчувалася на барикадах, і більша частина другої дії зосереджена на коханні між Козеттою та Маріусом. Режисер відшукав  Бубліля та Шонберга в Парижі, і в результаті “Знедолені” отримали потужний Пролог, де Вальжан, тоді ще каторжник, зустрічає наглядача Жавера. Цього немає в книжці. 

Ще до початку роботи над англійською версією мюзиклу Макінтош сказав Бублілю та Шонбергу: “Ви самі не розумієте, що ви написали; але ви зрозумієте це за десять років, якщо все піде так, як треба”. Ці слова виявилися пророчими.         

Але: перші рецензії різко критикували мюзикл. Настільки різко, що творці вже готувалися поховати мюзикл. “Похмура вікторіанська мелодрама”, “безглузда розвага”, “мильна опера замість класичної літератури”.  Макінтош згадує: "я подзвонив до каси театру Барбікан, щоб оцінити реакцію, і з'ясувалося, що всі квитки, 5000 місць, продано. Публіка в ейфорії".     

Тут треба дякувати й автору англійського тексту. Не перекладу, а саме тексту - Герберту Крецмеру. Бо більшість віршів постановки були його авторськими.

"Я випросив подовжену відпустку в газеті, засів у своєму домі й майже не виходив звідти протягом п’яти місяців", - зізнавався Крецмер. Особливою виявилась історія одного з хітів, пісні Вальжана Bring him home (“Поверни його додому”). У Вальжана не було соло в другій дії. І робота ніяк не рухалась. Аж тут Крецмер почув слово "молитва" і всі двері, здавалося, відчинилися. "Я був звільнений від копання в темних куточках свідомості Вальжана - натомість міг дати його благословення молодій закоханій парі. Я простояв решту тієї ночі у своєму кабінеті, і о 5-й ранку “Поверни його додому” було написано – за 17 днів до початку шоу.

Захоплені глядачі говорили потім, що всі персонажі  - такі живі,  немов зійшли зі сторінок твору Гюго.

1987 року “Les miserables” відкрилися на Бродвеї, де безперервно йшли протягом 16 років.  Взагалі ж мюзикл ставили у 43 країнах та 300 містах, його подивилося понад 60 мільйонів глядачів у всьому світі. А самих спектаклів було зіграно понад 47 тисяч. “Знедолені” завоювали понад 70 найпрестижніших театральних та музичних премій.

При основному, англійському тексті, цей спектакль зберіг французьку сутність.

"Ми від початку не хотіли копіювати бродвейський стиль. Пішли своїм шляхом. Французьким, чи, скоріше, європейським. Наш мюзикл сповнений бід, там ніхто не танцює, сто п'ятдесят людей “вмирають” щовечора на сцені. І попри це ми зуміли зробити “Знедолених” найзнаменитішою європейською постановкою” - Клод-Мішель Шонберг

Про екранізацію мюзиклу, яка вийшла 2012 року, читайте тут