Головна Руська Рада
Дійсно, мова йде про заснування Головної Руської Ради у Львові.
З обгрунтуванням мети та завдання Руської Ради виступили професор академічної гімназії, парох церкви Св. Петра і Павла о. Іван Жуковський (організатори Ночей точно щось знали, коли обирали акторів) та Юліан Вислобоцький.
З самого початку свого існування ГРР стояла на платформі національної єдності та соборності усіх українських земель. У відозві до народу 10 травня 1848 року говорилося, що: «Мы, Русини Галицки належимо до велиого руского народу, который одминъ говоритъ язикомъ и 15 милѢоновъ виносить зъ котрого полтретя мілѢона землю Галицку замешкує».
Як і більшість національно-представницьких інституцій, що виникали в революційний час, Руська Рада у Львові була утворена шляхом самопроголошення на народному зібранні, що не виключало, а, навпаки, передбачало і попередню підготовку, і наявність групи ініціаторів, і потребу подальшої легітимізації свого права виступати від імені народу через розширення первісного складу.
На установчому зібранні 2 травня спершу було обрано «предводителя» цього «собранія» - крилошанина Михайла Куземського, у «Зорі Галицькій» (від 27 червня 1848 р.), його названо «тимчасовымъ предсѣдателемъ», очевидно тому, на цьому ж зібранні пізніше було вирішено головою Ради обрати Григорія Яхимовича), а вже під його головуванням уконституйовано саму Раду шляхом збору підписів серед присутніх (встановити точну кількість та ідентифікувати присутніх на першому зібранні учасників на основі існуючих джерел практично неможливо. У спогадах Олексія Заклинського згадується лише, що було зібрано «многочисленную в то время интелигенцію и достойниковъ русскихъ» (Записки Алексея Заклиненого..., с. 38-39), а автор у «Зорі Галицькій» говорить про «больше якъ триста Русиновъ розмаїггого стану и вѣку»).
Голова (або, за його відсутності, заступник) відкривав і закривав засідання, провадив обговоренням, стежив за дотриманням регламенту і порядку денного, міг у разі потреби переривати дискусію і навіть змінити порядок розгляду питань та поставити на обговорення «внесеня, не терпящаго проволоки». Під час голосування його слово мало вирішальне значення при рівності голосів. Ухвали приймалися простою більшістю голосів через вставання і сідання учасників засідання (ніякого кнопкодавства!). Для правочинності рішень обов’язковою була присутність більшості членів. Прийняту ухвалу можна було змінити лише в тому випадку, коли за це проголосує 3/4 присутніх членів. Кожне засідання відкривалося і закривалося «вознесеніемъ молитвенной пѣсни до Господа Бога». Важко сказати, чи цього принципу дотримувались на практиці, оскільки в збережених текстах протоколів не відображена ні кількість присутніх, ні співвідношення голосів при голосуванні, а часто відсутні навіть імена головуючого і секретаря. Засідання, як правило, відбувалися двічі на тиждень (у понеділок і п’ятницю), спершу в приміщенні митрополичої консисторії біля собору Св. Юра, а від 12 травня 1848 р. – в залі греко-католицької духовної семінарії.
