#10

– Чекай, чекай. Чуєш, що кажуть? Проїзд стоїть на додатковому шляху. Біс його знає, скільки чекати. Та я розумію, що в тебе автобус. У мене теж... певним чином. Але ну його, буде вже як буде. То що ти казав про ту історію? Може, таки доросповіси? Час тепер ніби є... Розказуй взагалі що хочеш. Похмуре, веселе, дивне. Вигадуй нові кінцівки старим історіями і просто будь собою. Або ким захочеш. Здається, саме час.

Час є завжди, пані та панове. Світло почали вмикати, щось надумали і вимкнули назад. Ми з вами знову по той бік чарівного ліхтаря на зачаклованім мосту. І, хоч звідси ми поки нікуди не їдемо, я таки востаннє скажу –

Поїхали!

Выдра – "Bisensos". А выход... А выход там, где вход. Но теперь те, кто стоят у входа, со странными выражениями лиц или вообще без них (без – лиц? без – выражений? не понять) смотрят на тех, кто по эту сторону.

Представьте на миг... Нет, вы просто представьте. Что они, эти кто-то у входа/выхода – не биороботы. Ну, то есть да, конечно, это искусственно созданные разумы, облачённые плотью, но. Представьте себе, что это персонажи. Ваши. Мои. Наши. Выдрины. Для которых автор был богом. А потом, как раз на излёте конца истории и эпохи смерти автора, перестал.

Вдох. Выдох.

Что там было про книги?

Кстати, поезд, кажется, уже едет по околицам нашего пункта назначения.

Viri Viri – "Коридор". Пока самые неторопливые травят байки, а самые нетерпеливые из нас идут с вещами вдоль вагона, чтобы заблаговременно встать в процессе двери, как медное изваяние, человек забывает себя от головной боли. И, возможно, умирает. Этот текст даже читать больно.

Учитывая, что Вири с весны появлялась в чатах и писала довольно мало, я начинаю тревожиться и думать что не то.

Sofia – "Архитектор". Как работает гениальность вообще? Как работает современное искусство?

Да так же, как и всегда: вызывает эмоции. Эта притча, кажется, как раз об этом. А ещё её нарратор (рассказчик; не автор), кажется, и есть главный герой.

Буду рад оказаться неправ :) Это в определенных случаях приятнее, чем не ошибаться в прогнозах и толкованиях.

Andy Friday – "[начало_конца]" (фанфик на вселенную Выдры). Ух! УХ! Мне кажется, это такой виток получился. Как будто что-то надломилось, и время прошло, и звёзды сошлись, и биороботы на своем пути антропогенеза вдруг почувствовали то, что человечество как мегаобщество начало понимать только на излёте Второй мировой. И пусть герой с этими нелогичными чувствами пока один, – он имеет все шансы стать героем этой большой антиутопии. Естественно, без радостного финала, но с необходимыми знаниями: чувства – это в том числе сострадание и страдание, но они необходимы. В том числе – нелогичные. Как без этого развить цивилизацию, которая равно или поздно не упадет сама в себя, я предоставить не могу. И герой теперь, кажется, тоже не может.

Вы же тоже заметили, что произошло в этом фанфике, да? Если да или если нет, пишите мне. Я с радостью поговорю с вами об этом.

Литературоведьма – "Oculum pro oculo". Носився я колись із ідеєю світу, де в одній з культур (а може, й не в одній) прийнято перед смертю віддавати своє ім'я комусь, а відтак – долю. І чистим і порожнім виходити з цього світу, можливо, розчиняючись у його атмосфері. "Гідні" імена були приводом для сварок між прибічниками та нащадками. "Негідні" могли стати карою, бо, приймаючи ім'я негідника, ти ніби ставав ним, і твоя душа бруднилася і врешті зливалася з його. Твоє око ставало його оком, твоє лице – його лицем.

І в Літературовідьми вийшло – ні, зовсім інше, але яке майстерне! І який сильний і фольклорний цей образ – така собі вічна принцеса-месниця за свій народ...

Ninja – "Марія". Марія – це не ім'я, кажете?

Я чомусь знаю силу силенну саме Марій, які всіма способами намагалися змінювати імена. При тому не раз, не два і не п'ять. "Порожнє" ім'я, що означає – матір, породілля, воно однак липне до людини і тримає її як смола. Важко з ним.

Я знаю багато тих, хто не любить і не хоче свого імені. Вважає його зловісним, навіть часом проклятим. Я знаю й тих, чий характер мінявся після зміни імені. І казки казками, але ритуали таки мають сильний вплив на людей. А що може бути сильнішим, ніж ритуал зміни імені і відтак суті?..

Душа передається з іменем. З річчю. З історією. З вуст у вуста. Душа змінюється від зміни місця проживання, від нових подій, від коливання вітрів. Нема у світі ідей нічого більш змінного і більш постійного, ніж душа.

До речі, ким ми були до марайтону, пам'ятаєте?

А знаєте, ким виявилися після нього?

Авторами з оповіданнями. Гарними, лякаючими, сильними. Можливо, ми навіть трохи змінили в такий спосіб свої внутрішні імена. Хто зна.

Однак годі про це.

Поїзд несеться крізь місто, від задухи стаж важко дихати, над містом устає сонце. Хтось із сусідів починає розказувати більш веселі, насмішливі байки.

цианід та нещастячко ти моє – "Потрібна перерва". Тут коротко: я пам'ятаю приймальну комісію до Карпенка і деяких викладачів, що казали, мовляв, дівчині для того, щоби вразити всіх, достатньо роздягтися і нахабно чимось потрусити. Разом із трохи специфічною пані декламаторкою з тексту це створює картину двох зол театрального вишу: члени комісії та вступники Х)))

Ninja – "Гострий флірт" (фанфік на "Об'єкт із невизначенним статусом" Цианіда) Я вже встиг засумувати за Вацлавом, а за мечем тим паче, тому ця історія потішила. І розсмішила!

Не так воно й просто, шановне товариство – бути студентом найбільш чарівної* спеціальності свого вишу.

*за потреби розбийте скло часу та візьміть собі кілька лапок для іронічного використання: ["" "" ""]

цианід та нещастячко ти моє – "Mundus vult decipi ergo decipatur" (фанфік на "Oculum pro oculo" Літературовідьми) Я тут мало скажу, але все: і ритм, і стиль побудови фраз, і те, як пішла історія – абсолютно все підібрано надзвичайно майстерно. І так, я дуже чекав, що хтось напише фанфік на цю історію. І я дуже тішуся з того, що автор цього тексту – саме ти!

Andy Friday – "Кто украл 1-е мая?!" (фанфик на похождения детектива Майхуйченка). Два сумрачных гения черного юмора (Вири как автор концепта и Энди как автор текста) породили историю смешную, но на самом деле намного печальную. Я, при своих всех работах, работать не очень люблю. Работать вредно, он этого портится всё. А тут ещё и праздничный день совсем без настроения! Непорядок!))

И тут банные истории почти кончились. А потом почти ужасы.

Данила, Аглицький король – "Тишина" (фанфик на рассказ Andy Friday "Хладнокровный"). Тут ничего не могу сказать. У Энди крутой сеттинг и отличные персонажи. Фанфики писать на такие истории – одно загляденье.

А ещё мне интересно, как так, кто читал, трактуют умения Силенцио.

воскресенье – "Так правильно" (фанфік на "Стрічку" Літературовідьми). У деяких історій хочеться, щоби був щасливий кінець. Українська література натерпілися від крадених щасть і чорної журби після червоної любові. В такому виконанні вона, здається, має шанс на хеппі-енди. Бо і джерело неймовірно достигле і прекрасне, – і фанфік по ньому.

Marichka – "Птах на паркані". Про всяк випадок, читаючи цей явно магічний текст, я оточу себе уявною стіною з полину. Кажуть, нечиста сила його боїться. Цур їй.

А ти, Марічко, нівроку молодець.

Данила, Аглицький король – "І назвав його на ім'я – Страх".

До цього мого оповідання мені, уявіть, нічогісінько нема додати. Та й на вихід з речами закликають уже. Тож... Поспішаймо!

Marichka – "Побачення (уривок)"

(цей коментар мало хто оцінить, але ті, хто оцінять, чекали саме на нього, і в цьому я впевнений на всі сто відсотків)

(отже)

:)

(Тадам!))

...Іііі це все.

Останній пасажир залишив порожній вагон. Усе зібрано і винесено на перон. Поїзд прямує в депо. Сказано всі слова, передано всі емоції, я виснажено чекаю на розі вокзалу на дешеве таксі.

Дякую всім, хто писав і читав, а надто Енді, Артемові, Видрі, Еліс та всім-всім-всім.

До наступних зустрічей, шановні мої всі.

А принагідно – зі святом.