1 глава

1 глава


Pov автор


Нарешті я наважилась написати історію в котрій цікавий, заплутаний і жорстокий сюжет. Про двох дівчат, які не мало пережили. В обох є спогади, які вони бачать у кошмарах, з якими важко жити далі, через які навертаються сльози; спогади, через які можна зійти з розуму і стати психом. Руда і шатенка з двома різними характерами, нічим не схожі. Але все-таки в них більше спільного ніж може здатися.


Pov Хлоя


Отже, я починаю життя з нового аркуша. В мене буде щира посмішка і вона буде говорити "все добре, я в нормі, дякую", а очі будуть блищати щастя, а не болю, котрого вистачить на всю планету. Все має бути добре, новий день - нове життя.


Можливо, вам потрібно дізнатись щось про мене. Так, це звучить добре. Ну, мене звуть Хлоя Білл і мені 23. Я уже 3 роки працюю психологом, адже люблю допомагати людям. Ви, напевне, хочете знати, що ж зі мною відбулося? Так, мабуть, це всім цікаво. Ну, можливо, почнемо з того, що в 16 мене запхали в психушку і випустили в 18. Так, можете думати, що я псих, це так і є. В мене була шизофренія, але зараз залишились ще деякі симптоми. Допустимо, бувають припадки, я чую біля себе голоси й всякі галюцинації, але це рідко. І ні, я не народилась шизофреніком, думаю, мене довели.


Так ось, сьогодні - перший день на моїй роботі. Я вирішила влаштуватися психологом не повірите куди, але це в психушку; так, звучить дурно, але я знаю як це, коли дурні психологи взагалі не помагають, тупі питання які нічого не означають. І ставляться до тебе, як до тупої тварини. Я буду краще. В мене вже є досвід в психології я працювала приватно, але клієнтів було мало і проблеми також не серйозні, що для них добре, а для мене ні. Я хочу попрацювати з психами, котрі дійсно потребують допомоги. Перш за все до них треба  ставитися, як до людини. Зазвичай людину мають морально й психологічно довести й тоді вона почне сходити з розуму. Тому більшості з них просто треба підтримка.


Я вже сиджу в себе в кабінеті й знайомлюсь зі своїми новими клієнтами; їх всього лише 4, але роботи тут багато. Серед них три хлопця, один з них гіпнофоб, він боїться спати. Довів себе до того, що тепер знаходиться тут, і його насильно примушують спати уколами; жах... Ну я можу з ним попрацювати, в мене є догадки, що ж сталося з ним. Другий алкоголік й наркоман; мені буде як мінімум противно з ним працювати, але тут потрібно зрозуміти з якої причини він почав вживати. Ну, а третій - він тут навіть не лежить, звичайний алкоголік; ходить 2 рази на тиждень в лікарню. І одна дівчина, тут все важче. Про неї майже нічого не відомо. Лиш те, що її звуть Бека Мітчел, 19 коків, 2 стадія шизофренії, анорексія, постійні панічні атаки, до того всього гапнофоб; вона боїться дотиків, це дивно, я не зможу їй допомогти, якщо не дізнаюсь більше про неї, потрібен певний підхід. Вона має ось уже зараз бути тут, в мене на прийомі, я не буду зразу закидувати її питаннями що ж з нею сталося. Спочатку налагоджу контакт як друзі й з часом має щось получитися.


-Добрий день , можна?


-Так, так, звісно заходь.


Чесно кажучи вона мені сподобалась. Щоправда, сильно вона худа, здавалася крихітною дуже. Але це все не важливо. Боже, ці очі.. Я не знаю чи варто дивитись їй в очі, вона може злякатися, буде відчувати себе не комфортно, або і взагалі, це буде рахуватися як агресія? Але я не можу відірватися, вони надто красиві, сіро-голубі очі, але сум в очах не був не помічений. Це вже навіть не сум - це крик на допомогу. В цих очах можна все прочитати.


-Ем.. Пробачте все гаразд?


-А, що? Так, так, просто задумалась. Я доречі Хлоя Білл, можна просто Хлоя і давай без цих "ви ".


-Бека.


Це все, що вона сказала. Але нічого, я очікувала на це. Вона дивилась в мій ноутбук; це достатньо дивно і кумедно, адже там математичний кросворд, видно, що вона зацікавилася.


-В третьому не правильно; там 56 у квадраті.


-Швидко ти. Розбираєшся в математиці?


Сказала я, посміхаючись.


-Є таке, то що ж ми будемо робити?


-Сьогодні повинне бути щось таке як просто знайомство. Це не повинно зайняти багато часу.


-Добре. 


-Ам.. . Доречі, ти не будеш проти, якщо я покажу деякі картинки?


-Просто знайомство, говориш?


-Це має бути за програмою, а інакше мене звільнять.


-Ну тоді, ні, не проти.


-Ось. Що ти тут бачиш?


-Оу... жуки й лиця.


-Так, гаразд. А тут ще 2 картинки, окей?


Вона похитала головою.


-Хлоя, а що зазвичай на цій картинці бачать люди?


-Шістдесят процентів бачать кажана. Але є і виключення. Все, що побачить людина, каже про те що в неї в голові, що її турбує, що лякає!


-І що скажеш по мені? 


-Ти соціофоб?


Вона посміхнулась, але ні, посмішка була сумна, так само як і очі, вимучені, де  вмістилася великий біль... Знайома ситуація. Як в дзеркало дивлюсь.


-Є таке. Дивно бути не нормальною.... Не такою як всі, бути психом.


-Знаєш, психи набагато розумніші, ніж нормальні люди. Фантазія більш розвинута, вони більш винахідливі, цікавіші, не такі як більшість, вони кращі.


-А ти нормальна?


-Думаю, ні.


Вона подивилась мені в очі з німим питанням.


-В кожного є свої секрети.


Сказала я, посміхаючись, а вона посміхнулась мені. Ми, напевне, так хвилину сиділи.


-Там, доречі, ще дві картинки нас зачекались,-сказала вона, все ще посміхаючись.


-Так, так, точно, ось. Що ти тут бачиш найпершим?


-Засмучену дівчина.


-А друге?


-Чоловік з капелюхом.


-Що? Де? Вперше чую про чоловіка.


Сказала я, посміхаючись.


-Ось, тут ця лампа, а якщо зауважити цю частину, то чоловік зі страшним лицем і капелюхом.


-Й справді. Ти, доречі, перша, хто його помітила.


-А це погано чи добре?


-Взагалі, я не можу сказати, тому що по цих картинках я не можу побачити псих ти чи ні, тільки твій емоційний стан.


-І що з емоційним станом?


-Я можу лиш сказати що він порушений, тобі не спокійно, що не дивно в цьому приміщені. І треба більше спати.


-Я нормально сплю.


-Мм... ці піраміди в тебе рухаються чи ні?(вказала на наступну картину)


-Рухаються.


-Вони не рухаються, людина, яка нормально спить і висипається, бачить просто піраміди, які стоять. А точки в тебе, червоні такі, появляються на картині?


-Я думаю, вони не мають проявлятися, та в мене вони є.


-Чому ти так погано спиш?


-Кошмари...


-Я думаю, ти не захочеш мені розповідати про них, але було б добре якби я знала про що вони й причину.


-Ну, ти правильно думаєш. А це навіщо?


-Я б могла поговорити про це і дати поради, сказати щось таке добре, від чого тобі стане краще.


-Не вийде, це спогади, вони завжди тут -, вона вказала на вісок, - тут слова думаю не допоможуть.


-А що поможе?, - запитала я її сумним голосом,


-Можливо час.


Я посміхнулась, вона така наївна.


-Всі ці казочки про час... Те що воно лікує і подібне.... Та ніфіга воно не лікує, та й біль нікуди не йде, вона просто стає тупіша.


Ми просто сиділи й дивилися один на одного. Ці слова напевно в обох в голові запам'ятались, слова були правдиві й обоє це знали. Хтось постукав у двері


-Міс Білл, чи можна забрати Беку?


-Ам.. Думаю так, можна, я вже закінчила. Завтра о 12:45, не забудь, - сказала я їй перш ніж вона покинула кабінет.


Ця дівчина мене сильно зацікавила. І я знаю, що повинна їй допомогти. І зробити ці очі щасливішими.

Report Page