1 глава

Pov автор

Нарешті я наважилась написати історію в котрій цікавий, заплутаний і жорстокий сюжет. Про двох дівчат, які не мало пережили. В обох є спогади, які вони бачать у кошмарах, з якими важко жити далі, через які навертаються сльози; спогади, через які можна зійти з розуму і стати психом. Руда і шатенка з двома різними характерами, нічим не схожі. Але все-таки в них більше спільного ніж може здатися.

Pov Хлоя

Отже, я починаю життя з нового аркуша. В мене буде щира посмішка і вона буде говорити "все добре, я в нормі, дякую", а очі будуть блищати щастя, а не болю, котрого вистачить на всю планету. Все має бути добре, новий день - нове життя.

Можливо, вам потрібно дізнатись щось про мене. Так, це звучить добре. Ну, мене звуть Хлоя Білл і мені 23. Я уже 3 роки працюю психологом, адже люблю допомагати людям. Ви, напевне, хочете знати, що ж зі мною відбулося? Так, мабуть, це всім цікаво. Ну, можливо, почнемо з того, що в 16 мене запхали в психушку і випустили в 18. Так, можете думати, що я псих, це так і є. В мене була шизофренія, але зараз залишились ще деякі симптоми. Допустимо, бувають припадки, я чую біля себе голоси й всякі галюцинації, але це рідко. І ні, я не народилась шизофреніком, думаю, мене довели.

Так ось, сьогодні - перший день на моїй роботі. Я вирішила влаштуватися психологом не повірите куди, але це в психушку; так, звучить дурно, але я знаю як це, коли дурні психологи взагалі не помагають, тупі питання які нічого не означають. І ставляться до тебе, як до тупої тварини. Я буду краще. В мене вже є досвід в психології я працювала приватно, але клієнтів було мало і проблеми також не серйозні, що для них добре, а для мене ні. Я хочу попрацювати з психами, котрі дійсно потребують допомоги. Перш за все до них треба  ставитися, як до людини. Зазвичай людину мають морально й психологічно довести й тоді вона почне сходити з розуму. Тому більшості з них просто треба підтримка.

Я вже сиджу в себе в кабінеті й знайомлюсь зі своїми новими клієнтами; їх всього лише 4, але роботи тут багато. Серед них три хлопця, один з них гіпнофоб, він боїться спати. Довів себе до того, що тепер знаходиться тут, і його насильно примушують спати уколами; жах... Ну я можу з ним попрацювати, в мене є догадки, що ж сталося з ним. Другий алкоголік й наркоман; мені буде як мінімум противно з ним працювати, але тут потрібно зрозуміти з якої причини він почав вживати. Ну, а третій - він тут навіть не лежить, звичайний алкоголік; ходить 2 рази на тиждень в лікарню. І одна дівчина, тут все важче. Про неї майже нічого не відомо. Лиш те, що її звуть Бека Мітчел, 19 коків, 2 стадія шизофренії, анорексія, постійні панічні атаки, до того всього гапнофоб; вона боїться дотиків, це дивно, я не зможу їй допомогти, якщо не дізнаюсь більше про неї, потрібен певний підхід. Вона має ось уже зараз бути тут, в мене на прийомі, я не буду зразу закидувати її питаннями що ж з нею сталося. Спочатку налагоджу контакт як друзі й з часом має щось получитися.

-Добрий день , можна?

-Так, так, звісно заходь.

Чесно кажучи вона мені сподобалась. Щоправда, сильно вона худа, здавалася крихітною дуже. Але це все не важливо. Боже, ці очі.. Я не знаю чи варто дивитись їй в очі, вона може злякатися, буде відчувати себе не комфортно, або і взагалі, це буде рахуватися як агресія? Але я не можу відірватися, вони надто красиві, сіро-голубі очі, але сум в очах не був не помічений. Це вже навіть не сум - це крик на допомогу. В цих очах можна все прочитати.

-Ем.. Пробачте все гаразд?

-А, що? Так, так, просто задумалась. Я доречі Хлоя Білл, можна просто Хлоя і давай без цих "ви ".

-Бека.

Це все, що вона сказала. Але нічого, я очікувала на це. Вона дивилась в мій ноутбук; це достатньо дивно і кумедно, адже там математичний кросворд, видно, що вона зацікавилася.

-В третьому не правильно; там 56 у квадраті.

-Швидко ти. Розбираєшся в математиці?

Сказала я, посміхаючись.

-Є таке, то що ж ми будемо робити?

-Сьогодні повинне бути щось таке як просто знайомство. Це не повинно зайняти багато часу.

-Добре. 

-Ам.. . Доречі, ти не будеш проти, якщо я покажу деякі картинки?

-Просто знайомство, говориш?

-Це має бути за програмою, а інакше мене звільнять.

-Ну тоді, ні, не проти.

-Ось. Що ти тут бачиш?

-Оу... жуки й лиця.

-Так, гаразд. А тут ще 2 картинки, окей?

Вона похитала головою.

-Хлоя, а що зазвичай на цій картинці бачать люди?

-Шістдесят процентів бачать кажана. Але є і виключення. Все, що побачить людина, каже про те що в неї в голові, що її турбує, що лякає!

-І що скажеш по мені? 

-Ти соціофоб?

Вона посміхнулась, але ні, посмішка була сумна, так само як і очі, вимучені, де  вмістилася великий біль... Знайома ситуація. Як в дзеркало дивлюсь.

-Є таке. Дивно бути не нормальною.... Не такою як всі, бути психом.

-Знаєш, психи набагато розумніші, ніж нормальні люди. Фантазія більш розвинута, вони більш винахідливі, цікавіші, не такі як більшість, вони кращі.

-А ти нормальна?

-Думаю, ні.

Вона подивилась мені в очі з німим питанням.

-В кожного є свої секрети.

Сказала я, посміхаючись, а вона посміхнулась мені. Ми, напевне, так хвилину сиділи.

-Там, доречі, ще дві картинки нас зачекались,-сказала вона, все ще посміхаючись.

-Так, так, точно, ось. Що ти тут бачиш найпершим?

-Засмучену дівчина.

-А друге?

-Чоловік з капелюхом.

-Що? Де? Вперше чую про чоловіка.

Сказала я, посміхаючись.

-Ось, тут ця лампа, а якщо зауважити цю частину, то чоловік зі страшним лицем і капелюхом.

-Й справді. Ти, доречі, перша, хто його помітила.

-А це погано чи добре?

-Взагалі, я не можу сказати, тому що по цих картинках я не можу побачити псих ти чи ні, тільки твій емоційний стан.

-І що з емоційним станом?

-Я можу лиш сказати що він порушений, тобі не спокійно, що не дивно в цьому приміщені. І треба більше спати.

-Я нормально сплю.

-Мм... ці піраміди в тебе рухаються чи ні?(вказала на наступну картину)

-Рухаються.

-Вони не рухаються, людина, яка нормально спить і висипається, бачить просто піраміди, які стоять. А точки в тебе, червоні такі, появляються на картині?

-Я думаю, вони не мають проявлятися, та в мене вони є.

-Чому ти так погано спиш?

-Кошмари...

-Я думаю, ти не захочеш мені розповідати про них, але було б добре якби я знала про що вони й причину.

-Ну, ти правильно думаєш. А це навіщо?

-Я б могла поговорити про це і дати поради, сказати щось таке добре, від чого тобі стане краще.

-Не вийде, це спогади, вони завжди тут -, вона вказала на вісок, - тут слова думаю не допоможуть.

-А що поможе?, - запитала я її сумним голосом,

-Можливо час.

Я посміхнулась, вона така наївна.

-Всі ці казочки про час... Те що воно лікує і подібне.... Та ніфіга воно не лікує, та й біль нікуди не йде, вона просто стає тупіша.

Ми просто сиділи й дивилися один на одного. Ці слова напевно в обох в голові запам'ятались, слова були правдиві й обоє це знали. Хтось постукав у двері

-Міс Білл, чи можна забрати Беку?

-Ам.. Думаю так, можна, я вже закінчила. Завтра о 12:45, не забудь, - сказала я їй перш ніж вона покинула кабінет.

Ця дівчина мене сильно зацікавила. І я знаю, що повинна їй допомогти. І зробити ці очі щасливішими.