Пролог
Ви спохопились спросоння від холодних крапель, які надокучливо падають на Ваше лице. Розплющивши очі, Ви побачили руку, яка нависає у темряві над Вашою головою. Рука стискає якусь мокру ганчірку, звідки, власне, і капає. Похапцем спершись на лікті, Ви дещо підвелись.
Ви чомусь лежите у якомусь незастеленому твердому ліжку. Над ліжком стоять темні силуети людей, лиця яких важко розгледіти у темряві. В руках у деяких палахкотять смолоскипи, від яких по високим кам'яним стінам невеликої кімнати стрибають тіні. Холодно. Вас пробирають дрижаки.
Ви підвели погляд і бачите доволі повного чоловіка з лисою маківкою на голові, одягненого у чорний габіт. Побачивши, що Ви прокинулись, товстун поклав ганчірку у миску і заговорив неприродно високим голосом:
- Вітаю, сину мій. Ти знаходишся у монастирі святої Анни. З тобою великодушно виявив бажання поговорити диякон Корнеліус. Будь ввічливий і уважний.
Коли товстун затих, почулось якесь протяжне завивання. Кам'яні стіни невеликої кімнати, схоже, зовсім без вікон, тягнуться в гору до високої стелі, яка ховається у пітьмі.
- Це протяг, - безрадісно мовив чоловік, що сидить на стільці біля підніжжя ліжка. - Ми у підвалі. Під нами ще катакомби, які ведуть казна-куди, а сам монастир стоїть на доволі вітряному пагорбі. Про що тільки думали зодчі, коли будували все це... Шкода, що не передбачено місця, де можна спалювати трупи.
Очі чоловіка, що сидить на стільці, здаються виряченими. На світлі смолоскипів у нього відблискує така ж лиса маківка, як і в товстуна.
- Мене звати диякон Корнеліус, інквізитор святої церкви, - представився чоловік на стільці. А Вас?
"Моє ім'я..." Ви спробували згадати будь-що, але у Ваших спогадах зараз темніше, ніж у цій кімнаті. Ви нічого не пам'ятаєте. Ні хто Ви, ні як Вас звати. Нічого.
В кімнаті панувала мертва тиша. Чорні силуети безмовно і нерухомо нависають над ліжком. Чоловік на стільці не зводить з Вас вирячених очей.