0.1

Перші промені сонця торкнулись його лиця, відкривши очі він, крізь гілля дерев, побачив помаранчевий горизонт. Земля віддавала нічною прохолодою, спина гуділа від незручного сну під старезним дубом, тому старий швидко скинув накидку, що слугувала ковдрою уночі та одягом удень і підвівся на ноги. Чоловік взяв невеликий ранець та тростину, одягнув капелюх і вирушив вздовж напів розваленого невиского старого муру, що простягався на кількасот метрів вздовж гаю. 

Після нетривалої прогулянки, старий почув як шумить вода - значить його карта не збрехала, скоро він дістанеться однієї з приток великої річки Йоли, яка годує місцеві села і збагачує прибережні міста. 

Піднявщись на пагорб, чоловік у капелюсі побачив долину, посеред якої притока впадала у озеро з пологими піщаними берегами. Старий спустився до озера, склав речі на березі під кущем, а сам знявши лляну сорочку, шкіряні невисокі чоботи та загнувши якумога вище полотняті штани, зайшов у воду і вмився. 

З водяного дзеркала, сірими очима, на нього дивився чоловік з густим сивим волоссям і такою ж бородою. Риси лиця його були гострими: високі скули, вузькі і тонкі губи, ніс з горбинкою та чорні скуйовджені брови. Тіло худорляве, з невеликою кількістю м’язів на поверхні кісток, на руках подекуди виднілися жили, а шкіра на долонях була загрубілою, хоча старий ніколи не займався землеробством, чи іншим фізичним ремеслом. 

Він вийшов з озера, відв‘язав від ранця бурдюк, відпив з нього кілька ковтків і наповнив його водою доповна.

Сонце зійшло вище і залило своїм теплом усю долину, нічна прохолода розвіялась. Рідкі пориви вітру нагадували про останні дні літа і наближення осені. 

Чоловік сів на свою мантію, розстелену на березі озера, дістав з ранця табакерку і люльку, що складалася з мундштука зробленого з дорогої червоної деревини і чашечки для тютюну, вирізьбленої з кістки. 

Ритуал закурювання люльки був доведений до автоматизму. Як тільки тютюн був обережно закладений у кілька шарів, старий клацнув пальцями чим викликав невеликий вогник, що якийсь час палав на кінчику його пальця і закурив, видихаючи чудернацькі фігури з диму. 

Одягнувшись і спакувавши ранець, чоловік поглянув на карту - до найближчого селища було кілька годин ходьби на захід. Він вирішив вийти на тракт крізь ліс, щоб уникнути неприємностей, які могли б виникнути якби він ішов навпростець. 

Далеко від основних доріг, подорожувати було небезпечно. У тутешніх лісах мешкали не тільки дикі звірі, але й люди, що не завжди були дружелюбнішими за тварин. Нещодавно по країні пройшла хвиля бунтів селян, котру надихнув випадок на сході, у помістті місцевого пана. 

Пан Бестольд вийшов, за звичкою, удосвіта до конюшні, щоб помилуватися своєю годрісттю - племінним жеребцем, котрий коштував йому чималих грошей.

Заколотники, знаючи слабкість пана, чекали його біля стійла жеребця. Як тільки Бестольд увійшов до конюшні, його населили на кілька вил і винесли на двір, де ледь живого розіп‘яли на хресті. Озлоблена юрба ринула у маєток, де мирно спала уся сім‘я і прислуга. 

Селяни захопили будинок, молодшого Бестольда і всіх чоловіків перебили одразу. Жінку і дочку пана гвалтували кілька днів, поки жінка не перерізала собі горло, а донька не вистрибнула з вікна третього поверху просто у кам‘яний фонтан. 

Звісно така історія набула розголосу і слухи розійшлись по усіх усюдах семимильними кроками. Так почалися стихійні бунти по всій країні, мало які стали такими масштабними, зазвичай кілька робітників крали інвентар, провіант, усе що під руку попаде і мчали до лісу, де збивались до купи з іншими беззаконниками і кочували грабуючи людей. Такі компанії тримались подалі від основних доріг, бо там регулярно ходив патруль, здобичі не було - усі торгові каравани добре захищені, а мандрівники рідко коли подорожували самотужки.

Покинувши долину старий зайшов у дрімучий ліс, де крони дерев загороджували небо майже повністю і раптом день став присмерком. Чоловік пошкандибав стежиною, що за хвилин сорок ходьби мала вивести його на тракт. 

 Маг, вирішив закурити люльку і сповільнив хід, щоб її зрихтувати. Потягнувшись у ранець, він побачив як кілька, озброєних сокирами, вилами, очевидно саморобними луками і списами, людей прямували стежкою метрів за двісті позаду нього. Старий вирішив не встрягати у неприємності і звернув зі стежки, за кількадесят кроків, він побачив попереду дим і це не могло бути добрим знаком.

Раптово завдані кілька ударів у потилицю позбавили мага свідомості на кілька хвилин. 

Він прокинувся у таборі бандитів, що складався із п‘яти так сяк складених неметів, вишикуваних у ряд, перед ними горіло вогнище, сидів вартовий і помішував надиво приємне на запах вариво. «Талановитий кухар», подумав полонений. 

Його тягли по вологому ґрунті, крізь хащі і трави, аж поки не кинули поруч із одним з наметів. Він гепнувся на спину, але ранець пом’якшив приземлення. Руки його були міцно зв‘язані. 

Один з бандитів, очевидно найавторитетніший, присів біля бранця і втупився у нього поглядом, а через якийсь час мовив:

• Ти шо, професор? Чи може вчений? В нас в селі тільки дохтор носив капелюха і мантію  
• Ви можете мене вважати і тим і іншим, добродію. - відповів маг
• Слухай, то як ти професор і вчений, то ти певно і багатий, дохтор в нас в селі мав аж десять голів скотини. Ти маєш скотину? Чи може золото маєш, а ну покажи шо в мішку. - бандюга взяв ранець і кинув соратнику

Той почав нишпорити, на превеликий жаль не знайшовши нічого цінного, окрім люльки, яка одразу ж кинулась йому в око і він заховав її собі в кишеню

• Шо там? Ніц? Слухай, а може ми те продамо, може хтось захоче за тебе золотих відсипати, раз ти вчений, професор чи як? - продовжував головний
• Боюсь вас розчарувати, але ви радше знайдете кількох людей які заплатять вам, аби я не покинув цього лісу ніколи. - маг увесь час оцінював своє становище, яке іншому здалося б безвихідним. 
• Чуєш, шось ти дуже кучеряво говориш, давай ми тебе просто заріжемо та й по всьому, шось багато клопоту возити тебе взад і вперед. 
• Давайте не будемо поспішати. Я можу бути корисним, я можу вам допомогти, слухайте, я знаю певні чари, що знадобляться у вашому ремеслі, розумієте?
• Які такі чари? 
• Чари, що дадуть вам змогу жити безбідно решту життя, збудувати власний маєток, не волочитись по лісах, а осісти і жити гідно. 
• То ти вчений, чи ти шо? А ну чекай, мені треба обкашляти твої чари- бари з хлопаками

Головний бандит відійшов і зібрав довкола себе решту, разом їх було восьмеро, вони почали шепотіти і обговорювати пропозицію. Це саме те, що старому було потрібно, він уже якийсь час палив маленьким вогником грубу мотузку на руках, йому залишилось кілька останніх волокон

• Добре, професоре, отак о. Давай ти перше покажеш шо вмієш, ну оті фокуси свої, а потім ми вирішимо, що з тобою далі буде, піде?
• О, фокуси. Звісно, ось вам кілька фокусів

Маг миттєво звівся на ноги, смикнув руками, обриваючи перегорілу мотузку, схопив свою тростину, зробив крок назустріч бандюкам і одночасно з кроком вдарив тростиною об землю. Навколо бандитів виросли стіни з каменю, товщиною з метр, не менше. Стіни продовжили рости, а на висоті у метра три зрослись докупи, утворивши кам‘яний непроникний кокон. 

Бідолахи опинились замкнені у невеличкій келії, жоден з них не міг ступити і кроку, вони почали гепати по стінах, лаятися, плакати і молитися до усіх богів котрих знали. Одразу після створення чар, маг впав на коліно і перевів дух, здійняти кам‘яні брили за кілька секунд, очевидно, вартувало неабияких сил. 

Старий ігноруючи усі прокльони, налив у дерев‘яну миску трішки смачного варива, запах якого відчув одразу по прибутті у табір і насолодився обідом у незвичній компанії. 

 Маг підняв ранець, подякував за обід, попрощався з новими знайомими, які наврядчи чули його і почимчикував до тракту. Через пів години він опинився на широкій дорозі, вимощеній пласким камінням. Старий кинув погляд на захід та на схід дороги і побачив як за кількасот метрів, у потрібному йому напрямку, іде караван з трьома возами. 

Чарівник пішов йому на зустріч.