❤
☁ Tак часто в житті буває: пливеш собі за течією, займаєшся буденними справами, намагаєшся позбутися глибокого сезонного смутку, що наче як якийсь охоронець, супроводжує тебе скрізь: чи то в інституті на заняттях, чи то під час прогулянки в лісі, чи навіть у той момент, коли в животі літають екзотичні метелики кохання. Абсолютно неважливо, як ти проводиш свій день, скільки добрих справ встиг зробити, з ким познайомився, а з ким попрощався, скільки акцій на світовому ринку придбав і скільки продав, яку кількість світлин опублікував в мережі Instagram, тебе все одно впродовж дня наполегливо триматиме за руку він – бездоганний і нестерпний. Смуток.
Іноді смуток буває настільки глибокий, що навіть важко зрозуміти, чи він ще досі є, чи його вже немає. Підступна закономірність полягає у тому, що єдине, чого цей Пан хоче – щоб його відчували. Відчували так, як відчувають теплий одяг взимку, який, доторкаючись до нашого тіла, зігріває кожен сантиметр шкіри. Відчували так, як відчувають матері тепло своїх новонароджених дітей і вже ніколи точно не зможуть ті відчуття, той приємний, рідний запах, забути.
Є люди, які цей смуток носять постійно зі собою в очах. Найчастіше це – жінки. Поглянь в очі цієї жінки, яка іде тобі назустріч, або ось цієї, яка стоїть перед тобою в магазинній черзі і емоційно розмовляє з кимось по телефону, або он тої, яка кудись поспішає. Ці жінки знають про смуток набагато більше, ніж ти можеш собі уявити. Знають і розповідають про нього очима.
Так дуже часто у житті буває: пливеш собі за течією…
І раптом воно приходить… так тихо і несподівано. Ти читаєш книгу, п'єш каву, пишеш черговий репортаж про важливу суспільно-політичну подію і в один момент – воно приходить. Змушує напружитись, насторожитись і назавжди відпустити руку, яку було так страшно відпускати – руку, за яку тебе тримав смуток. Воно приходить, і ти вже ніколи не будеш таким, як раніше. Бо тепер до тебе ненав’язливо, мирно, по-люблячому прийшло Щастя. Ні правил, ні канонів.
Бачиш Щастя – тримай!