🌵
просто жити, жити просто
🌿
•
я торкаюсь.
І не боюсь дотиків.
Веду рукою по стіні, коли проходжу повз.
Торкаюсь до ніжношелестівших від вітру рослин.
Торкаюсь до води, яка падає з неба.
Гладжу усіх перехожих котів.
Торкаюсь до сувенірів у магазинах.
Торкаюсь до квітів.
І до шершавих, надрукованих сторінок книг торкаюсь.
І вдихаю той запах, який манить.
Коли я була маленька, то гладила слизьких, бридких, кусючих медуз, які плавали в морі.
Гладила, торкалась, бо хотіла відчути.
Бо я відчуваю, торкаючись.
Може це хвороба. Може залишки дитинства.
Дитя мрій.
Дуже важко уявити себе за читанням електронної книги. Бо я завжди буду палкою прихильницею тої, яку можна відчути в руках, почути шурхіт від перегортання сторінок і насолодитись запахом друкованого шедевру.
І на противагу усьому електронному, мені завжди буде приємно обдаровувати своїми дотиками те, що можна ними обдарувати.
•
Сиджу на балконі. Читаю роман «№2» Остапа Дроздова. Легкий вечірній вітер бавиться моїм розпущеним волоссям. І я спрямовую погляд на небокрай, де заходить сонце. Простягаю руку до неба і ловлю яскраві промені.
Торкаюсь до Світу.
І жити просто.
Просто жити.