🌾
🌾Буває легко. Настільки легко, що біжиш на пальчиках по морському піску, ледь-ледь вловлюєш свіжий вітерець, підстрибуєш, відчуваючи абсолютний спокій і себе, наче в авангарді людства.
І як розповісти про ту легкість? Вона ж бо не зіткана з безсмертних слів, а невловима й невідчутна на дотик, майже незрима, як дим.
Ти біжиш і відчуваєш, що ось-ось відштовхнешся і повисниш над землею, не приземляючись. І не знаєш, що маєш якір, який тримає і не дає цілковито відлетіти в невідомість, на чужину.
Той якір повертатиме тебе на землю знову й знову, під час кожного яскравого, блискучого, стихійного і водночас романтичного польоту. Той якір важливий для тебе, хоч і доволі імпліцитний, неявний і захований значно глибше, ніж зона досяжності людського погляду.
Той якір робить твою невагомість гармонійною, захищає від деструктивних імпульсів, поривань, рушійних аналізів та безкінечного егоїзму, який переповнює світ.
Той якір — твоя чуттєвість, дар бачити більше і відчувати те, що подають лише натяком.
І хай Байдужий Конформізм та Бентежна Щемкість розвіються, як твоє неслухняне волосся під поривом вітру. І залишиться лише маленький шматочок щастя — ті короткі миті невагомості, які дарують крила...
Буду собі щаслива❤