$?€?£?

$,€,£, ні, думаю час є нашою основною валютою.

Не залежно від того чи це кайфовий бар на березі океану, з приємною музикою, класними незнайомцями, кремово-персиковим заходом сонця і приємним теплим вітром чи побачення яке хочеться пошвидше закінчити. Однаково, чи є в твоєму телефоні(айфіку) пейпас чи маєш тільки помнуті куп'юри в кишені, ти платиш завжди і всюди, ту чи іншу суму, а потім думаєш чи вдала покупка, чи потрібна і чи не хочеш повернути, хоча чеку немає і правило двох тижнів не працює.

Платиш і.

Взагалі ти сам обираєш де шукати, міг ритись цілими днями на секонді, де справедливі ціни,часто навіть замалі і серед цього смузі культур, розумінь, характерів, зовнішностей ти знайшов собі ту річ про яку не задумувався йдучи сюди, а ту, про яку навіть не міг мріяти, нові грані які все ще відкриваються тобі під час Nної, далеко не першої, примірки, коли ти в сотий раз дивишся на ваше поєднання в дзеркалі і розумієш, так, це воно, і ціною Вашого знайомства була сигарета, або "давай)". 

Ще є варіант бутіка, з примірочними в яких можна зручно посидіти, зробити класні фотки в сторі з крутим освітленням і вдивлятись в перелив кольорів, радіти сучасному/модному фасону(і взагалі вважати найкращим поєднанням сперматозоїда і яйцеклітини). Але в кінці швиденько позичати гроші в кєнтів, бо рахунок який принесли стимулював припадок твого гаманця, 50/50 не канає, не можна ж впасти в грязь лицем, на касі потрібно відповідати статусу придбаної речі. Далі з найкращими рекомендаціями консультантів, одягнеш зразу по покупці, щей на голе тіло, що мало з якими речима робив. І вже ідучи по вулиці виясняється, в складі дофіга хімічної(токсичної) пряжі, тре, давить і не дає вільно рухатись і спокійно думати, а потім в одній з вітрин, під денним світлом, побачиш, це не колір кави з молоком а лайна. Але ж Вам так було зручно в примірочній, так красиво під правильно виставленим світлом... Дома дивишся ще раз, бачиш бірку та інтуїтивно читаєш GUCCI, made in Italy, couture а там блять написано ГАНУССІ, маде ін Делятин, стайня і в ахуєвозі від того шо за стільки лаве купив їбучу паль, зранку заходиш в бутік, починаєш чути як поскрипує підлога, хах, це ж ліноліум а не ламінат, відчуваєш запах сирості, обої підклеяні скотчем, кладеш руку на прилавок а він весь в чомусь липкому, поки на натянуту посмішку консультанта сідає муха, ти видавлюєш з себе "Хочу повернути", з тою ж посмішкою і лапкою мухи між зубами беруть річ, крутять, вертять і з першим вдохом ти відчуваєш запах гнилі, а тут щей показують на залатану дирку і ти розумієш, до тебе це вже нефігово поносили, все вижали, подерли, акуратно зашили та вдало повеинули, а ти лох нещасний з розумінням того, що валюту вже не повернуть.

В секонді ти знав, що назад вороття немає, якщо не підійде, даш комусь іншому, а якщо виявиться що цей светр з шрамом то без переживань викинеш, а в бутіку, накрохмалені комірці облюбили тебе як і інших.

Все залежить від того як ти розрахуєшся, як покажеш свою валюту та яким буде її плин, видаш інфляцюя чи дефляцію, ти можеш прожити цілу вічність від плеєрів-флешок до свого квадратика в топі вічних хітів епл музики адже ти Mattafix-Big City Life, можеш стати андердогом, Порнофильмы-Молодость, мати комюніті як метал, всі молекули дуже близько один до оного та вбіса міцні, або стати пісенькою на укулеле яку я буду переслуховувати в збережених інсти.

Не бабками а часом ми розраховуємось.