📚
Ну що ж: виявилось, що писати окремо про кожну прочитану книжку буде просто неможливо, бо іноді просто-таки треба поставити кілька романів поруч у списку, щоб кожен з них засяяв, як сонечко на шерсті кота, тендітною унікальною красою.
Знаєте, у мене майже ніколи такого не буває, щоб я шкодувала про прочитані книги (а от про те що подивилась “Заборонену реальність» чи триклятого «Білого Біма» я досі шкодую, а це вже скільки років пройшло), і навіть ті, що залишають після себе відмітку однієї зірочки на goodreads, все одно мене розважили мене зажди достатньо, хоч і не завжди якісно, бо я просто, мабуть, люблю дивитись на темненькі літери на світлому фоні (ненавиджу нічний режим з інвестованим світлом) – і саме тому і існує цей допис ✨
А отже, прочитане літа, якому не дісталось окремого допису.
Hanako-kun — AidaIro
Дуже давно не читала мангу так щоб без можливості зупинитись, але пробігла 17 томів цієї і навіть не помітила, як підписалась на продовження. Дівчинка зустрічає в шкільному туалеті привида-хлопця, а він, не повірите, — харизматичний. Якось неймовірно гарно намальовано, а ще тут крихка і чиста історія закоханих підлітків, така, знаєте, справжня, ніби тобі знову пʼятнадцать і ти здатен довіряти.
Список запрошених — Люсі Фолі
Звичайнісінький трилер, в якому багата і успішна жінка виходить заміж за багатого і успішного чоловіка на віддаленому острові серед бурі, смертоносних хвиль і, як завжди, відсутності звʼязку. Нічого неймовірного в книзі нема, але вона чудово мене розважила на кілька годин у неділю, тож — гідно.
Charlottes Web — E.B.White
Порося товаришує з павучихою. Читати дитячу класику, звісно, треба в дитинстві, але в хорошій дитячій книжці завжди знайдеться чим поживитись і дорослим, як-то: "Children almost always hang onto things tighter than their parents think they will" — дуже чудова цитата, як мені здається, якщо ви хочете зекономити своїм дітям кілька сеансів у психолога в майбутньому.
Woman in the Library — Sulari Gentill
Жінка пише детектив про вбивство в бібліотеці, паралельно листуючись з фанатом-убивцею. Це детектив в детективі, і єдина його проблема в тому, що зовнішній детектив був мені набагато більш напруженим і цікавим, ніж внутрішній, якому, нажаль, присвячено більше часу і сторінок.
Secrets of summer night — Lisa Kleypas
Справжнісінький любовний роман! Анабель не має приданого, а тому її ніхто не бере заміж, і усі оточуючі чоловіки чекають, коли Анабель погодиться заради грошей стати чиєюсь коханкою. І лише ВІН готовий на ній одружитись, а ще купує їй черевики.
По роману ще є манга, і от вона — цікава.
The Body — Stephen King
Палючим літнім днем хлопці їдуть подивитись на знайдене біля їх містечка тіло, але ми-то знаємо, що ця поїздка — кордон між дитинством і юністю, після якого повернутись до дитячого світу буде вже неможливо.
Вже не вперше помічаю, що Кінг менше чотирьохсот сторінок іде в мене важко, і тому в найближчий час повертаюсь до товстих його романів, де надійно можна сховатись від гострого світу за дрібничками опису побуту.
Фелікс Австрія — Софія Андрухович
Взаємозалежні відносини двох подруг.
Привиди готелю "Едельвейс" — Наталія Довгопол
Хлопець їде в Карпати і знаходить себе. Нормальна історія дорослішання, яка була б зовсім звичайною, якби не розкидані в спокійному підлітковому тексті віконця, крізь які вдивляється в читача і героя справжній неприглядний світ.
Тіло під фортепіано — Марта Джоселін.
Агата Мортон і Ектор Перо (жирно підкреслена аналогія на Міс Марпл і Еркюля Пуаро) — незвичайні діти, бо знайдене під фортепіано тіло вчительки танців не просто не лякає їх, а й зачаровує можливістю розкрити справжнє вбивство.
Бачу цій серій книжок (я зараз читаю другу, українською перекладено дві, в оригіналі є три) чудове застосування — давати їй тім читачам, які ще не доросли до справжньої Агати Крісті. Але якщо ви дорослий і вам вже можна Агату Крісті, ловити тут майже нічого.
Етель Ліна Вайт — Гвинтові сходи
Прекрасно готичний детектив, в якому молода служниця опиняється в маєтку, біля якого орудує маньяк. Книжка ідеальна в тому, як прямо і відверто вона перекидає підозру з одного персонажа на іншого, ані трохи не соромлячись відкрито прибирати з дошки одні сети героїв, щоб замінити їх іншими.
Тут нема психологізму і прискіпливого розтрушування душі кожного з героїв, яким так люблять займатись сучасні детективи, а персонажі змальовані жирними, насиченими мазками майже архетипного характеру, але в цьому і суть — за вікнами старого скрипучего сходами будинку бушує гроза і молода дівчина іде через ліс, де кожна гілка виглядає ламаними руками злодія, і все це таке типове, шаблонне і знайоме, що ти ніби приходиш в гості до чогось дуже знайомого, яке точно, стопроцентно тебе розважить. І книжка чудово розважає.