***

Там нагорі — Істина. Усі це знають, і наша ніч освітлюється індустріальними вогнями Міста Істини. Ми маємо жити так само, як вони, ми маємо взірець — просто подивись нагору і роби те, що бачиш. Та чомусь наше місто зовсім не таке. Воно дике і... трагічне.

"Ми живемо усі разом, тому треба робити як усі", - казала мені ненька. Я робив як усі, але в душі... В душі ж я теж, мабуть, робив як усі. Пізніше говорив з братом, і він відкрив мені таємницю: він був незгодний! Незгодний ні з тим, що казала мати, ні з тим, що казали нам усі інші. А те, що вони робили... то взагалі... навіть критики не варто! Як далеко ми зайшли від Істини.

Не так давно я дізнався, що у всіх є фантазія. Люди мріють! Кожна наша людина бачить сни: уночі й наяву. Це можна побачити по очах: якщо вони не направлені вгору, до Істини, значить щось не чисто. Люди ховають свої погляди угору, але я бачу: вони мріють. Мабуть, вони, як і я, марять блакиттю і щастям.

Ми мріємо потай, хоч нам ніхто й не забороняє. У нашому місті так: навіщо мріяти, коли є світло Істини? Просто подивися угору, і усе побачиш: правду, науку, мораль і наших героїв. Вони усі там, вони живуть щасливо! Як і належить жити людині ...

Зранку я косив бур'ян коло хати, і бачив її. Олена, несучи під пахвою телескоп, йшла вулицею — на зібрання Свідків Істини, я гадаю. Вона безсонними очима дивилася угору, і мене не бачила. Боляче.

Бур'яном заростає усе... Щодня кошу, і щодня він росте заново. Жорстке листя, міцні стебла й крихітні зелені квіти, від яких віє жовчю. Я пробував рвати, але коріння чіпляється за руки й тягне мене додолу — щоб я не бачив Істини. Може воно й на краще. Одного дня бур'ян виросте вище моєї голови, й я її не побачу... Одного дня.

Удень я заплющив очі й спробував уявити блакить. Вона як вода, але чистіша, як синя фарба, але справжня. Як очі Олени. Сьогодні я їх не побачу — не піду нікуди! Олена хоче дивитися на Істину — хай дивиться. Я ж залишуся удома, і не дивитимуся ні на що.

Різким рухом я завісив штори — сині штори — і ліг на ліжко. Я був злий і голодний. Істина каже: щоб їсти, треба працювати. Але я не піду. Краще відчуватиму голод, краще маритиму їжею, аніж бачитиму світло Істини. Не піду!

Я лежав у голодній напівдрімоті, й хата була сповнена блакитним сяйвом — майже таким, як очі Олени. За вікном полові ріс бур'ян.