...

...


Про велику реставрацію. Так, мене здивувало, що там стільки всяких печерськолаврних будівель, коли в Україні стільки старовинних церков і палаців потребують коштів на реставрацію. Але. Що мені сподобалось. Що в ОП, схоже, є якийсь лобіст Львівської національної галереї імені Возницького, яка має неймовірні фонди. Там в списку три їхні пам'ятки. Чому це добре - тому що ці замки не лише є частиною нашої історії, а й польської - пов'язані з польськими магнатами і королями. В одному з них взагалі народився король Ян ІІІ Собеський, цього короля поляки нині дуже люблять. Тобто теоретично це не лише просто красиві будівлі, де можна виставляти пам'ятки з фондів вищезгаданої галереї, а й можна буде поюзати для налагодження стосунків з поляками, якогось дружнього візиту.

Питання в іншому - ми поки не знаємо, наскільки якісною буде ця реставрація. Тому що раніше в нас в Україні аж один ВНЗ готував реставраторів по архітектурі, і цю кафедру намагались об'єднатись з якоюсь іншою. Не знаю, чим там історія скінчилась. Тобто тут питання насправді, наскільки ця реставрація буде якісною, хто цим займатиметься, на які кошти.

Мене засмутило, що в список не потрапив замок в Олиці, який належав Радзивіллам. Це литовські магнати, які мали маєтки в Литві, Білорусі, Польщі, трішки в Німеччині, і звісно ж в нас. В Литві та Білорусі пишаються їх спадщиною і вклали в її відновлення шалені кошти. Олицький замок в сумному стані, там терміново потрібні ремонтні роботи. Облрада, на щастя, кошти знайшла. Розмови про це тривали років 15, і нарешті щось зсунулось з мертвої точки. Сумно, що цього замку не виявилось в списку, бо і сам замок дуже цікавий, і з великою історією, Радзивіли тікали звідти від ЧА аж в 1939 р.. Поляки профінансували відновлення чудового барокового костелу в Олиці, збудованого Радзивіллами, це найбільш дороговартісний польський проєкт закордоном. Сказали, що на замок теж трохи підкинуть.

Нинішні князі Радзивіли живуть у Польщі. Нащадок олицьких Радзивіллів, Мачей Радзивілл, у 80-і був науковцем, активістом "Солідарності", втратив роботу і побував у в'язниці. В незалежній Польщі він плюнув на науку (бо там все на початку 90-х геть сумно було), пішов у бізнес, нині має мільйонні статки, чудову дружину і 5 нащадків. І так, він приїжджав у Білорусь восени, і його там теж "запрошували" до відділку. З огляду на абсурдність ситуації, звісно, невдовзі він повернувся до Польщі. Так от цікаво, історія пішла по спіралі. До речі, він побував у Луцьку, і в художньому музеї допоміг працівникам ідентифікувати одну з картин, яка раніше висіла в замку в Олиці. Може він теж якось допоможе, це ж трішки сімейна справа. В Олиці поки все сумно, там навіть нормального невеличкого краєзнавчого музею нема. Просто якась суцільна депресія, і от-от з'явилось якесь світло вкінці тунелю. Частину фортеці, до речі, донедавна займала психлікарня. Підозрюю, що саме завдяки їй вона не перетворилася в руїну.



Про вишиванки. Тут я скину трошки красивого (або не трошки). Так, ми звикли до класики чорне-червоне, але контрасти в плані вишивки в нас шалені. Ну і десь варто говорити про появу тих візерунків у ХІХ ст., десь вони старіші. Досягнення хімічної промисловості дали можливості зробити яскраві візерунки всіх можливих кольорів.

Ось, натрапила на такий матеріал, тут є фото старовинних вишиванок з нитками з природним фарбником. І з дуже незвичними синіми квітами:
https://suspilne.media/134697-hmelniccina-otrimala-drugu-partiu-kisnevih-koncentratoriv-hto-ih-otrimae/

Синій колір у вишивці в нас рідкісний, цього фарбника практично немає в рослинках в Україні. Але є чудові вишиванки з візерунками кольору індиго, десь близько Гадяча, які називали "жидівками". https://www.hadiach-travel.net.ua/%D0%B1%D0%B5%D0%B7-%D1%80%D1%83%D0%B1%D1%80%D0%B8%D0%BA%D0%B8/%D0%B4%D0%B5%D0%BD%D1%8C-%D0%B2%D0%B8%D1%88%D0%B8%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%B8-%D1%96%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D1%8F-%D0%B3%D0%B0%D0%B4%D1%8F%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D1%97-%D0%B6%D0%B8%D0%B4/

Місцеві природні природні фарбники (а це відтінки жовтого, червоного, зеленого, коричневого) швидко тьмяніли. Таких сорочок збереглось вкрай мало. Чорний колір, до речі, отримати було вкрай складно, треба було добре постаратись, купу складників змішати. Полтавщина взагалі відома вишиванками білим по білому, вирізуванням і мережками.

Я в захваті від оцього, це прикордоння з Білоруссю: https://www.ukrinform.ua/rubric-tourism/2383285-poliskij-serpanok-moze-potrapiti-do-nematerialnoi-kulturnoi-spadsini-ukraini.html

Тепер трошки про чорне. Ось тут серед буйства кольорів на Косівщині раптом знайшлись кілька сіл, де сорочки чорні, і вони просто шикарні: https://www.youtube.com/watch?v=Qt9S9J_H-wg

Мені дуже сподобались сокальські вишиванки, де по-білому чорні квіти. Цікаво, що останнім часом вони пішли в моду, і ця орнаментика нині з'явилась багато де вже у варіанті машинної, і таких сорочок дофіга на розетці. https://www.pinterest.com/natalia_mnykh/%D1%81%D0%BE%D0%BA%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0-%D0%B2%D0%B8%D1%88%D0%B8%D0%B2%D0%BA%D0%B0/

на День вишиванки я робила пости про буковинську красу, там і дуже оригінальні поєднання кольорів, і є взагалі приклади, де весь візерунок з паєток і бісеру, а вишивки в її класичному розумінні і нема.

Направду кажучи, я дуже хочу поїхати на Січеславщину і подивитись, що там в музеях. Бо наші люди такі розумні, коли бачать непобілену хату і селян в личаках, в них починається істерика, "що це за кцпи", і отета всьо. Ну і якось треба зробити пост неукраїнської вишивки з наших музеїв, бо вона теж дуже цікава:)


Report Page