<...>

"Душі осердя - милосердя" 

Я вважаю, що основою душі є добросердечність, щирість милосердя. А взагалі, що таке душа? З філософської точки зору - такий собі сторож людської порядності, що докорами сумління заважає вершити зло. З мовознавської (так-так, і філологи мають свою думку з цього приводу) - слово, що надає певного відтінку тексту або його складовій частині: душевний - добрий, щирий, розуміючий; бездушний - черствий, поганий, "той, що не має душі". Тобто, ота душа - це все найкраще, найчистіше, що є в нашій тваринній натурі. Квінтесенцією душі, на мою думку, можна вважати саме вищезгадані якості: щирість, доброту, милосердя. 

По-перше, відсутність цих якостей неабияк шкодить самій людині, унеможливлюючи щастя в житті, поступово витісняючи інші позитивні її сторони й залишаючи місце лише для капосництва. 

Прикладом може слугувати Шевченкова поема "Катерина", що, на моє переконання, є моноптихом малодушності: спочатку хлопець, що скористався наївністю дівчини, потім - батьки, які не пробачили доньці її гарячкової юнацької палкості. Люди, в яких бідна покритка не відшукала розради, та, зрештою, знову Іван-старший, що, впізнавши сина, холодно відвів очі. Якби ж хтось зумів розірвати це порочне коло... 

Уявіть собі: чиста хатка, на чепурних стінах - образи, скрізь вишивані полотна, а на новому столі парують гарячі наїдки. Жінка з довгими косами та вічно молодим лицем гукає до обіду старих батьків та сина, котрий саме повернувся з риболовлі. Сім'я сміється, старі ніяк не нахваляться на добротний стіл, склепаний онуком, але... 

Але реальність менш радісна: донька, не витримавши сорому й самотності, потопилася; онук, щезаючи в куряві доріг, просить милостині на чужині; старі, напевне, вже дізналися про смерть доньки й щодня ходять важким поступом до церкви, благаючи Всевишнього почути їх. Жалкуючи про свою малодушність, людина схильна благати про милосердя Творця. 

По-друге, відсутність цих основних якостей диктує особі певну модель поведінки. Як кажуть у народі: "В кожному живе два вовки: Добро й Зло, Чорне та Біле. Перемагає саме той вовк, якого ти годуєш". 

Наведу приклад, жахливо актуальний у наш час, а саме Тирана з великої букви: Адольфа Гітлера. Спочатку правдоборець, одного разу він вирішив, що путь до правди - це війна, а воєн без крові не буває, тому стража порядності своєї - душу - треба викорінити, шпурнути вдалину. Своєю моральною скупістю він нагодував Чорного вовка, що виявився смертельно ненажерливим, зрівнявши з землею стільки людей і територій. 

Тож підсумуємо: щирість й милосердя, будучи улюбленими ласощами Білого вовка, роблять людину справді душевною, вірно стоячи на варті благополучності суспільства.